Стаття 217. Правові наслідки недійсності окремих частин правочину

1. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

1. Стаття, що коментується, допускає можливість визнання недійсною частини правочину. При цьому основна частина правочину і права та обов'язки, що випливають із неї, зберігають юридичну силу. Замість недійсної частини правочину підлягає застосуванню відповідне положення законодавства, якому суперечить частина правочину.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 1111 ЦК умови ліцензійного договору з творцем об'єкта інтелектуальної власності, що погіршують його становище у порівнянні із становищем, передбаченим законом або типовим договором, є нікчемними і заміняються умовами, встановленими законом або типовим договором.

2. Під частиною правочину в ст. 217 ЦК може розумітися частина майна, яка має бути передана за правочином. Так, якщо відповідно до законодавства державне підприємство одержало дозвіл на передання в оренду одного приміщення, а договір оренди укладено на два приміщення, то правочин оренди в частині другого приміщення підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 5 і 9 Закону «Про оренду державного та комунального майна» [89], ч. 1 ст. 203 і ч. 1 ст. 215 ЦК.

3. Частиною правочину відповідно до ст. 217 ЦК може бути одна або декілька його умов. Так, якщо договором оренди майна передбачена індексація орендної плати відповідно до змін курсу української валюти до валюти будь-якої іноземної держави, то така умова має бути визнана недійсною, оскільки суперечить ст. 12 і 13 Методики розрахунку й порядку використання плати за оренду державного майна [278] (якщо на ці відносини поширюється Методика). Індексація орендної плати має проводитись відповідно до індексу інфляції, що офіційно визначається та публікується. Це положення підзаконного акта, прийнятого до введення в дію Цивільного кодексу 2003 р., є імперативним, відступати від якого не дозволяється.

4. Частиною правочину слід визнавати і ту частину багатостороннього правочину, яка стосується одного з її учасників. Визнання недійсною тієї частини правочину, яку складають права та обов'язки одного з учасників і кореспондуючі їм права та обов'язки інших учасників правочину, за відповідних умов може не тягти недійсності іншої частини.

5. Слід ураховувати, що при вирішенні спору про визнання недійсною частини правочину у сторони, яка заперечує проти цього і пред'являє зустрічну вимогу про визнання недійсним усього правочину, залишаються широкі можливості для захисту своїх прав, оскільки ця сторона може стверджувати, що без включення недійсної частини правочин взагалі не було б учинено. І справді, будь-яка умова включається до правочину, оскільки хоч один з учасників заявив про необхідність її погодження. Умова ж договору, стосовно якої сторона зробила таку заяву, визнається істотною (ст. 638 ЦК). То як можна допускати вчинення правочину (укладення договору) без умови, яка відповідно до закону є істотною. Тому задоволення вимоги про визнання недійсною оспорюваної частини правочину є вельми проблематичним, якщо заявляється зустрічний позов про визнання недійсним усього правочину в зв'язку з тим, що без недійсної частини правочин взагалі не був би вчинений. Більше перспектив для задоволення вимоги про визнання недійсним усього правочину в зв'язку з недійсністю його частини є тоді, коли ця частина є недійсною (нікчемною) відповідно до закону. Слід також ураховувати, що в окремих випадках законодавець прямо зазначає про те, що недійсність частини правочину не тягне недійсності всього правочину. Так, відповідно до ст. 186 КТМ [34] недійсними (нікчемними) оголошені деякі умови договорів перевезення пасажирів, що погіршують становище пасажира у порівнянні із законодавством. При цьому прямо зазначається, що недійсність цих умов не тягне недійсності договору перевезення.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання може розглядатись не тільки як окремий стосовно правочину, на підставі якого виникає зобов'язання, що забезпечується, а і як частина цього останнього правочину. З урахуванням цього як неприпустимість визнання правочину недійсним у зв'язку з недійсністю частини правочину слід тлумачити положення ч. 3 ст. 548 ЦК («недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання»).