Стаття 601. Припинення зобов'язання зарахуванням

1. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

2. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

1. Зарахування — це односторонній правочин. Він вчиняється шляхом заяви однієї сторони зобов'язання. Це не виключає укладення сторонами договору про зарахування зустрічних вимог, але укладення такого договору ґрунтується на ст. 604 ЦК, а не на ст. 601 — 603 ЦК.

Стаття 601 ЦК не визначає, кому повинна бути зроблена така заява. Але виходячи з приватного характеру цивільних правовідносин було б неправильним вважати, що заява повинна чи може бути зроблена публічно. Заява повинна бути зроблена іншій стороні зобов'язання. Це — цілком необхідно, оскільки зарахуванням (одностороннім правочином) припиняються два зобов'язання між двома їх сторонами: 1) припиняється зобов'язання боржника — суб'єкта, який зробив заяву про зарахування; 2) припиняється зобов'язання боржника — суб'єкта, на адресу якого зроблена заява про зарахування.

2. Закон не висуває будь-яких спеціальних вимог до форми заяви про зарахування. Оскільки такий правочин повинен кваліфікуватися як такий, що виконується при самому його вчиненні, закон не перешкоджає вчиненню його в усній формі (ч. 1 ст. 206 ЦК). Однак заява про зарахування для осіб, зобов'язаних вести бухгалтерський та податковий облік, є документом первинного бухгалтерського обліку, тому (за встановленими винятками) юридичні особи не можуть використовувати усну форму заяви про зарахування, оскільки така форма не відповідає вимогам до документів первинного бухгалтерського обліку (ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [109]). Принаймні, слід враховувати, що для цілей первинного бухгалтерського обліку може бути складений спеціальний акт. Таким чином, цивільне законодавство допускає здійснення заяви про зарахування в будь-якій формі: усній, письмовій і нотаріальній (публічній), але юридичні особи, а у відповідних випадках і фізичні особи — підприємці, зобов'язані дотримуватись встановлених публічно- правових вимог, що поширюються на порядок оформлення документів первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують припинення зобов'язань зарахуванням. Крім того, слід враховувати, що вчинення заяви про припинення зобов'язання шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог в усній формі може утруднити надання доказів у випадках розгляду відповідного спору у суді.

3. Заяву про зарахування як односторонній правочин слід вважати зробленою і такою, що потягла відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї зі сторін на адресу іншої сторони, в момент вручення однією стороною іншій відповідного письмового (в тому числі нотаріально посвідченого) повідомлення (заяви, повідомлення), в момент отримання від підприємства зв'язку кореспонденції, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням.

Обидва зобов'язання (борг заявника перед адресатом і борг адресата перед заявником) слід вважати припиненими в момент здійснення заяви про зарахування. Оскільки в цивільному праві строк для початку нарахування пені, процентів та суми індексації заборгованості обчислюється днями (з наступного дня), за день, в який зроблена заява про зарахування, повинна бути нарахована пеня, проценти та сума індексації (якщо зобов'язання прострочене, і є підстави для застосування зазначених санкцій).

4. Зарахування допускається щодо зустрічних вимог двох суб'єктів. Зустрічні зобов'язання, що припиняються зарахуванням, можуть ґрунтуватись на різних договорах. Зарахування взаємних вимог між великою кількістю суб'єктів можливе шляхом підписання угоди про це. Але такі відносини будуть регулюватися ст. 604 ЦК, а не статтею, що коментується.

5. Зарахуванням можуть припинятися тільки однорідні вимоги. Вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту. Не можна обов'язок надати послугу зарахувати в рахунок зустрічного обов'язку поставити товари. Звичайно зарахуванням припиняються грошові зобов'язання, оскільки гроші є в обігу як загальний еквівалент товарів, робіт і послуг. Але, принаймні, розмірковуючи теоретично, слід визнати, що закон не перешкоджає припиненню зарахуванням зобов'язань не грошового, а іншого матеріального змісту. Стосовно зустрічних грошових вимог слід зауважити, що не можуть бути визнані однорідними грошові вимоги, одна із яких полягає у сплаті грошової суми в національній валюті, а інша — в іноземній.

6. Однорідність вимог, що є предметом зарахування, передбачає їх юридичну однорідність. Один вид вимоги — це грошова заборгованість за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Стягнена через суд заборгованість такого ж роду — це юридично не однорідна з названою вище першою вимогою. Право на стягнення заборгованості, підтверджене судовим рішенням і виконавчим листом або наказом господарського суду, або виконавчим написом нотаріуса, повинне бути реалізоване в процесуальних формах, встановлених законодавством про виконавче провадження. Якщо воно в передбачених формах і в межах встановленого строку не реалізоване, воно не припиняється, але і не може бути реалізоване, якщо тільки строк для пред'явлення виконавчого документа до стягнення не буде відновлений.

Непред'явлення виконавчого документа до стягнення не може бути замінене угодою, підписаною боржником і стягувачем. Навіть і добровільне повне або часткове перерахування грошових сум, що підлягають стягненню відповідно до виконавчого документа, не припиняє виконавчого провадження, якщо тільки про це не складений державним виконавцем акт, що підписується стягувачем і боржником (ст. 30 Закону «Про виконавче провадження» [100]). Але складення такого акта можливе лише у випадках, якщо у справі ведеться виконавче провадження, тобто воно неможливе, якщо не порушене виконавче провадження або воно зупинене чи закрите.

Аналогічним чином не може бути зроблене зарахування заборгованості за зобов'язанням іншого матеріально-правового змісту на стягнену судом заборгованість.

7. Юридично неоднорідними є цивільно-правові вимоги про оплату поставлених товарів, виконаних робіт, наданих послуг, з одного боку, і про стягнення неустойки за неналежне виконання зобов'язання, зустрічні вимоги, зміст яких складає цивільно- правова відповідальність — відшкодування шкоди, сплата відповідно до ст. 625 ЦК процентів і сум індексації заборгованості — з іншого.

8. Хоча в ст. 601 ЦК ідеться про зарахування вимоги, букві цієї статті не суперечить зарахування кількох вимог з однієї та другої сторони, оскільки при цьому відбувається зарахування кожної вимоги окремо, а також зарахування частини вимоги, оскільки із суті зобов'язання, що може припинятися зарахуванням, на наш погляд, звичайно випливає можливість виконання його частинами (ст. 529 ЦК).

9. Зарахуванням може припинятися вимога, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Якщо строк вимоги не настав, можливе лише укладення угоди про погашення взаємних зобов'язань відповідно до ст. 604 ЦК. Строк вимоги слід вважати таким, що настав, в останній день своєчасного виконання відповідного юридичного обов'язку, встановлений договором або такий, що випливає із законодавства (суб'єктивне право кредитора, що існує до цього, не має ознак вимоги). Отже, заява про зарахування щодо вимог, строк яких визначений, може бути зроблена в перший чи наступні дні після початку перебігу позовної давності (ст. 261 ЦК). Правило про допустимість припинення зарахуванням лише вимоги, строк якої настав, або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування, є загальним, що не виключає встановлення спеціальними нормами законів інших правил. Так, ч. 3 ст. 776 ЦК надає наймачеві право у разі невиконання наймодавцем обов'язку здійснювати капітальний ремонт переданого в найм майна зробити капітальний ремонт, невиконання якого перешкоджає використанню речі відповідно до її призначення та умов договору, і стягнути з наймодавця вартість ремонту або зарахувати її в рахунок плати за користування річчю. Тут мається на увазі й та плата, яку наймодавець зобов'язаний буде заплатити в майбутньому.

Стаття 776 ЦК встановлює спеціальну правову конструкцію, на яку не поширюється дія ст. 601 — 603 ЦК. Викладене спеціальне правило підлягає переважному застосуванню перед положеннями, сформульованими в ст. 601 — 603 ЦК.

10. Було б, звичайно, доцільно чіткіше визначити межі прав державних органів на видання нормативно-правових актів, які містять норми цивільного права. Поки вони належно не визначені, ст. 19 Конституції [1] («органи державної влади та органи місцевого самоврядування... зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України») не може бути визнана достатньою для заперечення чинності Положення про порядок продажу на фондових біржах пакетів акцій відкритих акціонерних товариств [379], затвердженого Фондом державного майна України, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку і Антимонопольним комітетом України, оскільки Тимчасове положення про Фонд державного майна України [220] закріплює за Фондом повноваження здійснення державної політики в сфері приватизації і наділяє його правом у межах компетенції видавати нормативні документи. Таким чином, чинність має п. 6.8 Положення про порядок продажу на фондових біржах пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, відповідно до якого при розірванні договору купівлі-продажу пакета акцій у зв'язку з простроченням сплати покупцем покупної ціни з гарантійного внеску, внесеного покупцем на рахунок фондової біржі, утримується неустойка, біржовий збір (разом з податком на додану вартість). Це така спеціальна правова конструкція, що не передбачена законом і не підпадає під визначення зарахування, що випливає зі ст. 661 ЦК, хоча викладені правила передбачають погашення зустрічних вимог сторін відповідних правовідносин.

11. На звернення суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності Національний банк України роз'яснив, що зарахування зустрічних однорідних вимог не суперечить відповідним нормам публічного права, а тому допустиме і за зобов'язаннями у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Таке зарахування є підставою для зняття банком з контролю експортно-імпортних операцій клієнтів за умови подання належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (лист Національного банку України «Щодо зарахування зустрічних однорідних вимог» [388]). Нормам цивільного права (якщо на відносини сторін відповідного зовнішньоекономічного цивільно-правового договору поширюється законодавство України) таке зарахування також не суперечить.

12. Правову конструкцію зарахування зустрічних однорідних вимог доцільно використовувати завжди, коли на рахунок особи в банку надходять кошти без вказівки призначення платежу або з неправильною вказівкою призначення платежу. У практиці таке зустрічається часто в зобов'язаннях про надання комунальних послуг, що надаються безперервно і характеризуються наявністю заборгованості з оплати послуг протягом тривалого часу. У принципі, такі платежі (без вказівки на їх призначення) підлягають поверненню на рахунок платника в п'ятиденний строк (ст. 6 Указу Президента «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» [227]), а за наявності встановлених підстав — відповідно до вимог ст. 35 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [128]. Однак за наявності в платника заборгованості перед особою, на рахунок якої в банку надійшли грошові кошти без вказівки призначення платежу чи з неправильною його вказівкою, одержувач платежу має право на свій розсуд вибрати заборгованість зазначеного платника і заявити про припинення саме її в порядку зарахування зустрічних однорідних вимог (вимоги платника про повернення суми, перерахованої ним без вказівки призначення платежу або з неправильною його вказівкою, і зустрічної вимоги про погашення заборгованості по оплаті товарів, робіт, послуг). Це може бути остання (найбільш недавня) за строком заборгованість платника, що утворилася, перед одержувачем платежу. Одержувач платежу буде зацікавлений у зарахуванні перерахованих коштів у рахунок заборгованості, за якою позовна давність закінчується. Якщо одержувач платежу не заявить про зарахування і не поверне кошти, отримані без вказівки призначення платежу, платник як власник коштів вправі в будь-який час визначити призначення раніше здійсненого платежу. І тоді припинене буде саме зобов'язання, вказане платником (він, звичайно ж, вкаже зобов'язання, яке виникло найпізніше, в надії на пропуск одержувачем платежу позовної давності за більш ранніми платежами).

Зарахування за правовими наслідками не відрізняється від виконання зобов'язання, здійсненого належним чином. Див. п. 6 коментаря до ст. 599 ЦК.