Стаття 310. Право на місце проживання

1. Фізична особа має право на місце проживання.

2. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

1. Оскільки місцем проживання фізичної особи є приміщення, що підпадає під визначення житла (ч. 1 ст. 29; ст. 379 ЦК), право на місце проживання пов’язується з правом кожного на житло, що встановлюється ст. 47 Конституції [1]. Але із цієї статті випливає, що конституційне право на житло перетворюється в право вимагати надання житлового приміщення, право користуватися житлом та право вимагати усунення перешкод у користуванні ним лише за умов, встановлених законодавством. Отже, як право людини і громадянина на житло, так і право фізичної особи на місце проживання виражає соціальні наміри держави, яке (право на місце проживання) лише за певних умов набуває ознак права вимоги, що може захищатись у суді у разі його порушення.

2. Право на вибір місця проживання обмежується за критеріями особливостей адміністративно-територіальних одиниць, про проживання в яких ідеться, і особливостей осіб, на яких такі обмеження поширюються.

Вільний вибір місця проживання обмежується в адміністративно-територіальних одиницях, які знаходяться у прикордонній смузі; на територіях військових об’єктів; у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом; на території, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей уведені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан (частина перша ст. 13 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» [209]).

Частина друга ст. 13 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» обмежує вільний вибір місця проживання щодо: 1) осіб, які не досягли 16 — річного віку (див. п. 3 коментаря до ст. 29 ЦК); 2) осіб, до яких згідно із процесуальним законодавством застосовано запобіжні заходи, пов’язані з обмеженням або позбавленням волі; 3) осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі; 4) осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом; 5) осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню; 6) іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України.

3. Стосовно іноземних громадян та осіб без громадянства встановлено, що вони можуть обирати місце проживання в Україні відповідно до порядку, встановленого Кабінетом-Міністрів (ст. 20 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»). Кабінетом Міністрів затверджено Правила в’їзду іноземців в України, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію [281].