Стаття 938. Строк зберігання

1. Зберігач зобов’язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

2. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов’язаний зберігати річ до пред’явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

3. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред’явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

1. Відповідно до ст. 938 ЦК у договорі зберігання строк зберігання може бути встановлений, а може і не встановлюватися. Встановлення строку договору зберігання (ст. 631 ЦК) не є обов’язковим. Проте в господарському договорі зберігання встановлення строку є обов'язковим відповідно до ч. 3 ст. 180 ГК [31]. Відсутність в такому договорі умови про строк є підставою для визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо ж сторони господарського договору зберігання почали виконувати договір, він не може бути визнаний неукладеним.

2. За відсутності в договорі умови про строк зберігання на зберігача покладається обов’язок зберігати річ до пред’явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

3. Частина 3 ст. 938 ЦК застосовується тільки у випадках,, коли строк зберігання визначений в договорі зберігання моментом пред’явлення вимоги про повернення речі. Поширювати чинність правила ч. З цієї статті на випадки, коли строк зберігання договором не встановлений і не може бути визначений виходячи із його умов, не можна, оскільки в таких випадках застосуванню підлягає ч. 2 ст. 938 ЦК.