Стаття 1000. Договір доручення

1. За договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя.

2. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

1. Предмет договору доручення — це певні юридичні дії, які повірений зобов’язується вчинити від імені і за рахунок довірителя. Поняття юридичних дій є більш широким, ніж правочин. Тому наведене визначення предмета договору доручення дає можливість повіреному на підставі договору доручення вчиняти юридичні дії від імені довірителя в державних органах (наприклад, на підставі такого договору повірений може діяти від імені довірителя у відповідних державних органах при технічному огляді автомобіля). Однак в подальшому тексті ч. 1 ст. 1000 ЦК йдеться уже про правочин, вчинений повіреним, який (правочин) створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя. Можна було б стверджувати, що цей текст не виключає здійснення в силу договору доручення інших юридичних дій. І таке тлумачення було б правильним. Але ж визначення предмета договору доручення в ч. 1 ст. 1000 ЦК повністю погоджується з визначенням представництва в ч. 1 ст. 237 ЦК, відповідно до якого в правовідносинах щодо представництва представник зобов’язаний або має право «вчиняти правочин» від імені сторони, яку він представляє.

Незважаючи на однаковий підхід ч. 1 ст. 237 і ч. 1 ст. 1000 ЦК до визначення предмета представництва і договору доручення, який (підхід) обмежує предмет відповідних правовідносин, спеціальні положення законодавчих актів побічно допускають встановлення обов’язку повіреного здійснювати не тільки правочини, а і інші дії, допускають оформлення довіреністю таких повноважень представника. Йдеться про визнання можливості участі в цивільному процесі як представників сторін і третіх осіб інших осіб, допущених судом, який розглядає справу, до представництва в даній справі (п. б ст. 112 ЦПК [33]). Повноваження цих («інших») осіб підтверджуються, зокрема, довіреністю (п. 5 частини першої ст. 113 ЦПК). Ще більш широкі можливості для представництва в суді передбачає ст. 28 ГПК [20]. Передбачено представництво від імені потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача у кримінальному процесі (ст. 52 КПК [16]). У всіх названих випадках підставою представництва може бути договір доручення, а на відносини сторін поширюється чинність ст. 1000 — 1010 ЦК.

2. Поряд з юридичними діями повірений може прийняти на себе обов’язок здійснювати фактичні дії. Останні можуть бути такими, що не можуть відокремлюватись від юридичних дій, а можуть бути і такими, що відокремлюються. Так, якщо представник в силу договору доручення та на підставі довіреності має отримати певну річ у третьої особи та передати її довірителю, то фактичні дії щодо отримання речі, огляду її стану, зберігання впродовж певного часу, передання її довірителю не можна відділити від юридичних дій щодо отримання речі у третьої особи. В іншому випадку можна буде стверджувати, що повірений може отримати річ та викинути її. Відносини між довірителем і повіреним у таких випадках не виходять за межі зобов’язання доручення.

Поряд з названими вище діями на повіреного може бути покладено обов’язок здійснити перевезення отриманої у третьої особи речі. Зобов’язання щодо перевезення виходить за межі зобов’язання доручення. І якщо на повіреного покладається обов’язок здійснити перевезення, договір слід вважати змішаним (ч. 2 ст. 628 ЦК), що породжує два зобов’язання, на кожне із яких поширюються різні правові норми. Змішаним буде і договір, відповідно до якого повірений візьме на себе не тільки обов’язок здійснити купівлю-продаж квартири для довірителя, а і до того вивчити кон’юнктуру ринку та підібрати найбільш фінансово прийнятний варіант купівлі. Від договору доручення в частині здійснення юридичних дій довіритель чи повірений можуть відмовитись в будь-який час або з дотриманням встановленого строку (ч. 2, 3 ст. 1008 ЦК). Від виконання решти зобов’язання, яке виникло на основі договору доручення, хоч би він і мав назву тільки договору доручення, повірений вправі відмовитися за умови додержання відповідних спеціальних правил про розірвання договору про надання послуг (ст. 907).

3. Частина 2 ст. 1000 ЦК допускає встановлення виключного права повіреного на вчинення від імені довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. Можуть також встановлюватись строк такого доручення та територія, в межах якої діє виключне право повіреного. Це дає повіреному певні гарантії на право діяти від імені довірителя. Але ж і в таких випадках не виключається право довірителя в будь-який час відмовитись від договору (ч. 2 ст. 1008 ЦК). Отже, відповідні зобов’язання довірителя можуть бути припинені в будь-який час.