Стаття 1112. Договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності

1. За договором про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець — письменник, художник тощо) зобов’язується створити об’єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк.

2. Договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об’єкта замовником.

3. Оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника. При цьому майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором.

4. Умови договору про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності, що обмежують право творця цього об’єкта на створення інших об’єктів, є нікчемними.

1. У ч. 1 ст. 1112 ЦК спочатку чітко зазначається на те, що тут йдеться про договір щодо створення за замовленням і щодо використання об’єкта права інтелектуальної власності. Оскільки є перелік цих об’єктів (хоч і не вичерпний) (ст. 420 ЦК), зрозуміло, про що тут йдеться. Але далі тут в дужках зазначається на те, що творцем об’єкта права інтелектуальної власності визнається письменник, художник тощо. Зазвичай у таких випадках слід робити висновок про те, що інші особи, об’єкти, явища можуть бути віднесені до такого переліку, якщо вони можуть бути поставлені поряд з названими. З письменником, художником поряд можуть бути поставлені творці інших об’єктів авторського права. Творці об’єктів промислової власності до цього ряду не належать. Проте у даному випадку перевагу при тлумаченні положення законодавчого акта належить надати прямому зазначенню на можливість укладення договору про створення об’єкта (будь-якого) права інтелектуальної власності, а не тільки об’єкта авторського права. Отже, такі договори можуть укладатись щодо створення будь-якого об’єкта інтелектуальної власності. Інша справа, що стосовно більшості об’єктів промислової власності можливе укладення з творцем договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт. Розмежування між цими двома договорами з урахуванням принципу диспозитивності переважно залежить від сторін договору (вони мають право визначити договір так чи інакше або прямо зазначити на статті Цивільного кодексу, які підлягають застосуванню до відносин, що виникають на підставі даного договору). Якщо договором ці питання чітко не вирішені, цей договір слід кваліфікувати як змішаний (ч. 2 ст. 628 ЦК). У частині, в якій договір передбачає проведення науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, він має визнаватись договором, що підпадає під ст. 892 — 900 ЦК. У частині, в якій договір прямо передбачає обов’язок виконавця (творця) створити об’єкт права інтелектуальної власності, має укладатись договір про створення на замовлення і використання об’єкта права інтелектуальної власності, хоч би відповідно до договору виконувалась робота, яка за змістом є науково-дослідною, дослідно-конструкторською або технологічною.

2. Вимога включати в договори про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності умови про способи та умови використання цього об’єкта замовником є актуальною з огляду на те, що Цивільний кодекс (ст. 429) та спеціальні закони (ст. 9 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» [118]; ст. 8 Закону «Про охорону прав на промислові зразки» [59]; ст. 7 Закону «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» [90]) вирішують тільки питання, які стосуються створення об’єкта права інтелектуальної власності при виконанні трудових обов’язків.