Стаття 1191. Право зворотної вимоги до винної особи

1. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

2. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину.

3. Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили.

4. Батьки (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад або особа, що зобов’язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особою, які відшкодували шкоду, завдану малолітньою або неповнолітньою особою чи фізичною особою, яка визнана недієздатною, не мають права зворотної вимоги до цієї особи.

1. При тлумаченні ст. 1191 ЦК слід враховувати, що вона належить до категорії тих, які викладені сумбурно (логічно непослідовно): у частині першій формулюється загальне правило про право зворотної вимоги, а в частинах третій та четвертій ідеться про обмеження та позбавлення права зворотної вимоги. Але частиною другою логічна послідовність викладення нормативного матеріалу переривається положенням про розмір права зворотної вимоги. При цьому вказується і на осіб, яким надається право зворотної вимоги про відшкодування витрат на лікування фізичної особи, що потерпіла від злочину. У включенні до ст. 1191 ЦК положень частини другої не було будь-якої необхідності, бо всі відповідні питання задовільно вирішуються в ст. 1207 ЦК.

Із контексту сумбурних (логічно непослідовних) статей не можна робити висновки про випливання правових приписів. Тому із ч. 2 ст. 1191 ЦК не можна робити висновок про те, що в решті випадків держава, Автономна Республіка Крим, юридичні особи не мають права зворотної вимоги. Названі учасники цивільних відносин, як і фізичні особи, завжди мають право зворотної вимоги, якщо тільки цьому не перешкоджають спеціальні правила.

2. Право зворотної вимоги має роботодавець (за термінологією чинного Кодексу законів про працю — власник або уповноважений ним орган) до працівника, якщо працівник при виконанні трудових обов’язків завдав шкоди третій особі, яка (шкода) була відшкодована роботодавцем.

Держава, що відшкодувала шкоду, завдану її органами, посадовими чи службовими особами, має право на відшкодування шкоди за рахунок винних посадових чи службових осіб (працівників) відповідно до законодавства про працю. Це і мається на увазі, коли стосовно посадових осіб у частини третій ст. 49 Закону «Про місцеві державні адміністрації» [99] зазначається про те, що держава має право зворотної вимоги до посадових осіб у розмірах і порядку, визначених законодавством. Законодавство про працю (ст. 130 — 138 КЗпП [17]) застосовується також до випадків відшкодування Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування шкоди, заподіяної їх посадовими або службовими особами.

Зазначення в частині третій ст. 5 Закону «Про державну податкову службу в Україні» [63] про те, що «працівники органів державної податкової служби несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями або бездіяльністю в межах, встановлених законом», не може тлумачитись як відповідальність цих осіб безпосередньо перед потерпілим, бо безпосередньо перед ними відповідає держава (частина третя ст. 13 Закону «Про державну податкову службу в Україні»). Аналогічне формулювання в частині тринадцятій ст. 5 Закону «Про міліцію» [37] також не може тлумачитись як безпосередня відповідальність працівників міліції, оскільки за завдану ними шкоду відповідає держава (частина третя ст. 25 Закону «Про міліцію»).

3. Розмір зворотної вимоги роботодавців до працівників визначається законодавством про працю. При цьому працівник несе, як правило, обмежену матеріальну відповідальність відповідно до ст. 132 КЗпП (в межах середнього місячного заробітку за кожен випадок завдання шкоди). Лише в випадках, передбачених ст. 134 КЗпП, розмір зворотної вимоги може досягати розміру повної матеріальної відповідальності. Але в будь-якому випадку зворотна вимога до працівника не може включати вимогу про відшкодування неотриманих доходів: по-перше, сутність зворотної вимоги, яку пред’являє роботодавець, що відшкодував шкоду, завдану працівником при виконанні трудових обов’язків, виключає включення до неї не отриманого роботодавцем прибутку; по-друге, ст. 130 КЗпП виключає стягнення роботодавцем з працівника неотриманих доходів.

4. Зворотна вимога може бути пред’явлена володільцем джерела підвищеної небезпеки, який відшкодував шкоду, завдану таким джерелом, коли ним управляла інша особа, що отримала таке право від володільця, але при цьому не набула статусу володільця джерела підвищеної небезпеки. Не виключається і пред’явлення зворотної вимоги володільцем джерела підвищеної небезпеки до особи, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, в частині, в якій суд поклав відшкодування шкоди на володільця джерела підвищеної небезпеки відповідно до ч. 4 ст. 1187 ЦК.

5. Право зворотної вимоги має замовник, який відповідно до ч. 2 ст. 1172 ЦК відшкодував шкоду, завдану підрядником, що діяв за завданням замовника.

6. Держава має право зворотної вимоги до осіб, які завдали майнової шкоди через вчинення злочину (ст. 1177 ЦК) чи завдали майнової та (або) моральної шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю (ст. 1207 ЦК), якщо така шкода була відшкодована державою.

7. Із контексту ст. 1191 ЦК випливає, що як зворотні кваліфікуються вимоги держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, юридичної особи, що здійснювала лікування потерпілого від злочину, до особи, яка скоїла злочин, про відшкодування витрат на лікування потерпілого від цього злочину. Відшкодування здійснюється на користь зазначеної юридичної особи — закладу охорони здоров’я (ч. 1 ст. 1206 ЦК), а у випадках, коли лікування здійснювалось у закладі, що є у власності держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, відшкодування здійснюється на користь відповідного бюджету. Якщо лікування потерпілого здійснювалось за рахунок його власних коштів, право на відшкодування шкоди у вигляді цих витрат за рахунок особи, яка скоїла злочин, має безпосередньо потерпілий, а не заклад охорони здоров’я, в якому здійснювалось лікування.

8. Відповідно до ст. 993 ЦК страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, отримує в межах фактичних витрат право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка отримала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за збитки. Таке право не надається Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.