Стаття 563. Правові наслідки порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією

1. У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов’язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

2. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред’являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії.

3. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов’язання, забезпеченого гарантією.

4. Кредитор може пред’явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.

5. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

1. При тлумаченні ч. 1 ст. 563 ЦК виникає питання про її співвідношення із ст. 562 ЦК: ст. 562 ЦК встановлює правило про незалежність гарантії від основного зобов’язання, а ч. 1 ст. 563 ЦК обов’язок сплатити грошову суму пов’язує з порушенням зобов’язання. Суперечність між двома положеннями Цивільного кодексу усувається, якщо зважати на те, що в кожному із них згадуються зобов’язання, які є дещо різними. У ст. 562 ЦК йдеться про основне зобов’язання. Зазвичай це зобов’язання полягає в сплаті грошової суми за поставлені товари, виконану роботу чи надані послуги. Але, якщо в гарантії немає будь-яких застережень, гарант в межах суми гарантії відповідає не тільки за виконання цього зобов’язання, а і за виконання принципалом інших обов’язків перед бенефіціаром, в тому числі пов’язаних з недійсністю або припиненням основного зобов’язання. Отже, зобов’язання, про яке йдеться в ч. 1 ст. 563 ЦК, включає основне зобов’язання, на яке зазначається в ст. 562 ЦК, але не обмежується ним. У ч. 1 ст. 563 ЦК під зобов’язанням розуміються всі обов’язки принципала перед бенефіціаром, виконання яких забезпечується гарантією відповідно до її умов.

2. Уніфіковані правила [378] не визначають прямо характер зобов’язання гаранта — є воно солідарним чи субсидіарним. Із ч. 1 ст. 563 ЦК випливає, що зобов’язання гаранта є солідарним. Воно виникає із факта порушення принципалом зобов’язання, забезпеченого гарантією. Як і будь-який солідарний боржник, гарант, однак, не несе обов’язку виконання із фактів, що передбачені договором, на підставі якого виникло забезпечене гарантією зобов’язання. Фактом, що породжує обов’язок гаранта сплатити грошову суму на користь бенефіціара (кредитора), є вимога кредитора. Уніфіковані правила називають цю вимогу претензією. Але ця претензія не охоплюється повністю поняттям претензії як способу досудового вирішення цивільно-правових спорів, що є припустимою лише в силу договору (таке визнав Конституційний Суд України в рішенні в одній із справ [242]). Претензія, передбачена Уніфікованими правилами (вимога, передбачена ч. 2 ст. 563 ЦК), має матеріально-правовий характер. Вона перетворює обов’язок гаранта перед бенефіціаром (кредитором) в борг (разом зі спливом строку для її розгляду, що встановлюється гарантією). Отже, така претензія (вимога) є правочином.

3. Вимога (претензія) бенефіціара до гаранта вчиняється в письмовій формі з дотриманням правил ст. 207 ЦК щодо форми правочину. Ця стаття допускає вчинення правочину з допомогою засобів електрозв’язку, що відповідає ст. 8 Уніфікованих правил, яка передбачає передання претензії за допомогою засобів електрозв’язку. До вимоги (претензії) повинні бути додані документи, що передбачені гарантією. Можливість їх передання за допомогою засобів електрозв’язку має бути застережена в гарантії. Стаття 8 Уніфікованих правил допускає передання документів, що додаються до претензії (вимоги), після пред’явлення претензії. Але з урахуванням ч. 1 ст. 565 ЦК ці документи, як і претензія (вимога), повинні бути подані гаранту в межах строку дії гарантії.

4. Вимога (претензія) обов’язково має містити зазначення про те, в чому полягає порушення, якого припустився боржник за зобов’язанням, забезпеченим гарантією. Відсутність такого зазначення дає підстави стверджувати, що вимога (претензія) як односторонній правочин не відповідає умовам гарантії (ч. 1 ст. 565 ЦК). Якщо після відмови гаранта задовольнити претензію, бенефіціаром буде пред’явлено позов про стягнення грошової суми відповідно до гарантії, гарант вправі пред’явити зустрічний позов про визнання претензії (вимоги) недійсною як такої, що не відповідає вимогам ч. 2 та 3 ст. 563 ЦК.

5. У ч. 4 ст. 563 ЦК йдеться про можливість «пред’явлення» вимоги до гаранта в межах строку, встановленого в гарантії. Але ж підставою для відмови в задоволенні вимоги кредитора є подання вимоги гарантові після закінчення строку гарантії. Таке формулювання ч. 1 ст. 565 ЦК є підставою для висновку про те, що в межах строку гарантії вимога (претензія) і додані до неї документи бенефіціара мають бути отримані гарантом.

6. Частина 5 ст. 563 ЦК встановлює один із випадків, коли відповідно до ст. 515 ЦК заміна кредитора в зобов’язанні не допускається (якщо інше не передбачено гарантією).