Стаття 256. Поняття позовної давності

1. Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

1. У визначенні позовної давності, що наводиться в ст. 256 ЦК, з нею пов'язується право звернення особи до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. При цьому порівняння ст. 256 ЦК із ст. 267 ЦК дає підстави для висновку про те, що у термін «звернення» («особа може звернутися») вкладається суто матеріально-правовий зміст. Це відповідає розумінню позовної давності у цивільному законодавстві України як інституту матеріального права. У процесуальному розумінні сплив строку позовної давності не перешкоджає зверненню до суду з позовом на захист порушеного права чи інтересу. Тому більш чітко позовну давність можна було б визначити як строк, установлений для захисту права чи інтересу (таке визначення містилося в ст. 71 раніше чинного Цивільного кодексу). Із визначення позовної давності, що містилося в раніше чинному Цивільному кодексі, чітко випливало наступне: по-перше, сплив позовної давності суб'єктивного матеріального права не припиняє. По-друге, звернення до суду з позовом про захист права чи інтересу після спливу позовної давності є можливим. По-третє, за загальним правилом, позов про захист порушеного права чи інтересу, поданий після спливу позовної давності, розглядається, але не задовольняється. Нове визначення позовної давності, що формулюється в ст. 256 ЦК, з урахуванням ст. 267 ЦК та інших спеціальних правил ніяк не вплинуло на зміст цієї правової категорії, який вкладався в неї раніше чинним Цивільним кодексом.

2. Визначення позовної давності, що наводиться у ст. 256 ЦК, може використовуватись для кваліфікації деяких строків як позовної давності. Так, відповідно до ч. 5 ст. 324 ГК [42] позов про відшкодування підрядником замовникові за договором підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт може бути пред'явлено впродовж десяти (тридцяти) років. Якщо позовна давність — це строк для звернення до суду (ст. 256 ЦК), то і строк, впродовж якого можливе пред'явлення позову (ч. 5 ст. 324 ГК), має кваліфікуватись як позовна давність.

3. Належить ураховувати, що ст. 70 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі [5] встановлює, що сплив установлених цією статтею строків «погашає» позовні вимоги. Уніфікований закон слід визнати таким, що має в Україні юридичну силу закону, оскільки Верховна Рада прийняла Закон «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою введено Уніфікований закон про переказні та прості векселі» [135]. Відповідно до розуміння строків, що склалося в правозастосовчій практиці та науці, строки, що встановлені зазначеною статтею, є обмежувальними (преклюзивними). Це означає, що вони не можуть зупинятись, а їх сплив виключає захист відповідного права. Відповідно до спеціального правила ст. 71 Уніфікованого закону вони можуть перериватись.

4. Позовна давність поширюється на всі цивільні правовідносини, крім зазначених у ст. 268 ЦК. Тому законодавець уникає того, щоб вживати в положеннях про позовну давність термінів «кредитор», «боржник», що є поняттями зобов'язального права.

5. Правила щодо позовної давності використовуються виключно для визначення своєчасності звернення до суду з позовом про захист цивільного права. Після зупинення судом провадження у цивільній справі позивач повторно з позовом не звертається. Тому в зв'язку із зупиненням провадження у справі не виникають відносини, що регулюються інститутом позовної давності.

6. Не можуть бути кваліфіковані як позовна давність строки звернення до адміністративного суду (ст. 99 КАС [45]). Некоректним, тобто, таким, що не відповідає змісту відповідних законів, є використання поняття позовної давності у сфері трудового права. У податковому законодавстві (зокрема, у ст. 15 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [164]) вживається поняття «строки давності», що має широкий зміст: 1) як строки, впродовж яких податковий орган має право самостійно визначити податкове зобов'язання платника податків; 2) як строк, протягом якого у встановленому порядку може бути стягнутий податковий борг, що виник у зв'язку з несплатою узгодженого податкового зобов'язання. У ст. 15 зазначеного Закону, що має заголовок «Строки давності» йдеться також про необмеження строком стягнення платежів за рішенням суду. У цих випадках належить керуватися також положеннями Закону «Про виконавче провадження» [129].