Стаття 318. Суб’єкти права власності

1. Суб’єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

2. Усі суб’єкти права власності є рівними перед законом.

1. Із ст. 318 ЦК можна .зробити висновок про те, що законодавець повністю відмовився від таких різновидів речового права як право повного господарського відання та право оперативного управління. Суб’єктами права власності визнаються не тільки фізичні особи, не тільки юридичні особи приватного права, а й юридичні особи публічного права (це випливає із ст. 329, ч. 1 ст. 318, ст. 2 ЦК). Але ж Господарський кодекс [42] за юридичними особами публічного права — суб’єктами господарювання не визнає права власності. Тому речові права суб’єктів публічного права не належать до категорії права власності.

2. Крім суб’єктів цивільного права, що називаються в ст. 2 ЦК, суб’єктом права власності визнається Український народ. За термінологією ст. 2 ЦК Український народ належить до інших суб’єктів цивільного права. Проте правові форми, в яких об’єкти права власності Українського народу залучаються до цивільного обороту, не встановлені. Таке рішення уявляється доцільним, оскільки, зокрема, в такий спосіб обмежується залучення цих об’єктів до цивільного обороту. Більше того, перелік об’єктів права власності Українського народу було б раціональним розширити, а положення про неможливість їх відчуження — чітко закріпити в законі. Це дало б змогу використати юридичну конструкцію права власності Українського народу в умовах, коли держава як суб’єкт цивільного права більш широко залучається до участі у цивільно-правових відносинах та до відповідальності за порушення обов’язків, що входять до змісту цих правовідносин.

3. Право власності міжнародних організацій у ст. 318 ЦК не визнається. Але воно у відповідних випадках має визнаватись відповідно до міжнародних договорів України.

4. Рівність усіх суб’єктів права власності перед законом зовсім не означає рівний обсяг прав усіх суб’єктів, що складають зміст права власності. Диференціація змісту права власності є неминучою. Вона встановлюється законами, а також установчими документами юридичних осіб. Але ж коли право власності у суб’єкта відповідно до закону виникло, воно захищається на підставі принципу рівності. Стосовно захисту права власності, особливості змісту якого (права) встановлюються законом та установчими документами юридичних осіб —суб’єктів права власності, диференціація є неприпустимою. Протилежне суперечило б принципу рівності всіх власників перед законом.

Проте Конституційний Суд України визнав конституційним Закон «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», яким установлено мораторій на примусову реалізацію майна державних підприємств [182].