Стаття 403. Зміст сервітуту

1. Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

2. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.

3. Особа, яка користується сервітутом, зобов’язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

4. Сервітут не підлягає відчуженню.

5. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

6. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.

7. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

1. Оскільки сервітут включає до себе, серед інших, правовідносини між власником речі та особою, що одержала право на обмежене користування нею, зміст сервітуту складають взаємні права та обов’язки сторін цих правовідносин. До змісту сервітуту належать також абсолютні права суб’єкта сервітуту, яким кореспондують пасивні обов’язки всіх осіб, в тому числі і власника об’єкта сервітуту, не порушувати права суб’єкта сервітуту.

2. Більш конкретно, ніж у ст. 403 ЦК, зміст земельного сервітуту встановлюється договором, рішенням суду, заповітом. Стаття 405 ЦК та ст. 156 Житлового кодексу [29] встановлюють правила про зміст житлового сервітуту.

3. Сторони договору При погодженні умов сервітуту відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК вправі відступити від положень цивільного законодавства (за встановленими винятками). Таке ж право має заповідач при складенні заповіту. Це положення земельного законодавства поширюється і на норми, що формулюються у Земельному кодексі [38] та стосуються сервітуту. Зокрема, допускається відступлення від правила ч. 3 ст. 101 ЗК, відповідно до якого винятки із правила про платний характер сервітуту встановлюються законом, відступати можна. Отже, договором, яким встановлюється земельний сервітут, також може бути передбачено, що користування річчю на підставі сервітуту є безоплатним.

4. Частину 4 ст. 403 ЦК слід тлумачити як таку, від якої не можна відступати при укладенні договору чи складенні заповіту (неприпустимість такого відступлення випливає із змісту ч. 4 ст. 403 ЦК). Стосовно земельних ділянок чинною є ч. 2 ст. 101 ЗК, яка імперативною нормою забороняє купівлю-продаж, заставу сервітуту або передання його іншій юридичній або фізичній особі на будь-якій правовій підставі. Відступлення в договорі про встановлення сервітуту чи в заповіті від положення ч. 5 ст. 403 ЦК також не відповідало б ч. 3 ст. 6 ЦК. Від положень ч. 6, 7 ст. 403 ЦК відступати можна. Проте правочин на відчуження сервітуту не є нікчемним, а визнається недійсним судом на вимогу суб’єкта, чиє право порушується таким правочином.

5. Стаття 403 ЦК передбачає відшкодування збитків суб’єктом сервітуту власникові речі. Потреба у включенні цього правила до ст. 403 ЦК могла б бути виправданою тим, що на відносини між власником речі та суб’єктом сервітуту не поширюється чинність ст. 623 ЦК, що передбачає відшкодування кредитору боржником збитків, що заподіяні порушенням зобов’язання. Але ж положення про відшкодування збитків (шкоди) тепер формулюється в ст. 22 ЦК, що прямо поширюється на відносини щодо сервітуту. Наявність у Цивільному кодексі ст. 22 є підставою для твердження про те, що і власник несе перед суб’єктом сервітуту обов’язок відшкодувати збитки, якщо вони завдані порушенням його обов’язків, що включаються до змісту сервітуту.

Якщо має місце завдання шкоди суб’єктами правовідносин щодо сервітуту в результаті порушення обов’язків, що виходять за межі сервітуту, застосовується ст. 1166 ЦК та інші положення інституту відшкодування шкоди.