Стаття 1109. Ліцензійний договір

1. За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

2. У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об’єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

3. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об’єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об’єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об’єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

4. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

5. Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними.

6. Права на використання об’єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату.

7. У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію України.

8. Якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору.

9. Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням цього Кодексу, є нікчемними.

1. Дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності, що надається ліцензійним договором, також називається ліцензією. У ч. З ст. 1109 ЦК визначаються істотні умови ліцензійного договору. Проте він не може бути визнаний неукладеним із-за відсутності однієї чи декількох істотних умов, якщо сторони почали його виконання. Такий висновок випливає із змісту ст. 1108 ЦК, яка вимагає встановлення в ліцензійному договору території, на яку поширюються права на використання об’єкта інтелектуальної власності, але допускає, щоб ця територія не була визначена. Встановлюється (ч. 6 ст. 1109 ЦК) ще один спосіб поповнення змісту договору: права на використання об’єкта інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначаються в договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату.

2. Положення ч. 3 ст. 1108 ЦК про види ліцензії (виключна, одинична, невиключна) поширюються і на відносини, що виникають на підставі ліцензійного договору. При цьому ч. 4 ст. 1109 ЦК встановлює презумпцію невиключної ліцензії (якщо ліцензійним договором не передбачено інше, ліцензія вважається невиключною).

3. Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об’єкта інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними. Стосовно різних об’єктів інтелектуальної власності по-різному визначається момент виникнення права на них (момент; коли ці права набувають чинності). Відповідно до ч. 1 ст. 437 ЦК авторське право виникає з моменту створення твору. Право інтелектуальної власності на виконання виникає з моменту першого його здійснення, на фонограму чи відеограму — з моменту їх виготовлення, на передачу (програму) організації мовлення — з моменту її першого здійснення (ст. 451 ЦК). Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин, породу тварин, географічне зазначення є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації (ч. 1 ст. 465; ч. 1 ст. 475; ч. 1 ст. 488; ст. 504 ЦК). Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку є чинними з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку (ст. 496 ЦК).

Порушення вимоги про можливість укладення ліцензійного договору тільки за умови чинності відповідних прав на момент укладення договору, як і інші відступлення в ліцензійному договорі від вимог ст. 1109 ЦК, тягнуть нікчемність ліцензійного договору. Нікчемність правочину є наслідком, зокрема, встановлення плати за видання або відтворення твору у вигляді фіксованої суми за відсутності в договорі умови про максимальний тираж твору. У таких випадках у силу нікчемності договору використання твору втрачає підстави, і ліцензіат не вправі розповсюджувати твір, хоча б тираж і був повністю виготовлений. Розумні сторони мають досягти домовленості щодо максимального тиражу, що відкриє можливість для використання виготовленого тиражу.

4. При застосуванні ч. 9 ст. 1109 ЦК слід враховувати, що нікчемними є будь-які умови ліцензійного договору, що суперечать положенням Цивільного кодексу (а не тільки ті, що погіршують становище творця об’єкта прав інтелектуальної власності, як це передбачено ч. 2 ст. 1111 та ч. 3 ст. 1113 ЦК).

Це не виключає застосування до ліцензійних договорів ч. 2 ст. 1111 ЦК, яка визнає нікчемними умови ліцензійних договорів, які погіршують становище творця об’єкта прав інтелектуальної власності в порівнянні з законами або типовим договором. Стосовно умов ліцензійних договорів, які не погіршують становище творця, підставою їх нікчемності визнається суперечність тільки Цивільному кодексу, а не іншим законам. З іншого боку, суперечність Цивільному кодексу означає суперечність не тільки ст. 1109 ЦК, що присвячена ліцензійним договорам, а і іншим положенням Цивільного кодексу.