Стаття 243. Комерційне представництво
1. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.
2. Комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину допускається за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом.
3. Повноваження комерційного представника можуть бути підтверджені письмовим договором між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю.
4. Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом.
1. Визначення поняття комерційного представництва, що наводиться в ч. 1 ст. 243 ЦК, обмежує зміст цього поняття, що відповідно звужує сферу дії статті, що коментується. Комерційним визнається тільки таке представництво, яке передбачає укладення представником договорів у сфері підприємницької діяльності. Хоч новий Цивільний кодекс визнає правочинами дії на виконання договорів (ч. 3 ст. 206 ЦК), поняття комерційного представництва не можна поширювати на випадки, коли представник здійснює юридичні дії в процесі виконання договорів, а не їх укладення. Разом з тим термін «укладення договорів» не повинен тлумачитись обмежувально. Про зміну та припинення договору може бути укладений договір. Тому укладення таких договорів може охоплюватись поняттям комерційного представництва.
Комерційними представниками є біржові брокери, торговці цінними паперами.
2. За згодою осіб, яких представляє комерційний представник, а також у встановлених законом випадках, комерційний представник може одночасно представляти дві або декілька сторін правочину. Це є одним із винятків із правила ч. 3 ст. 238 ЦК, на можливість установлення яких зазначається в цій останній. Згода осіб, від імені яких діє комерційний представник, не є необхідною, якщо комерційний представник діє від імені декількох осіб, що не укладають між собою договори через спільного комерційного представника.
3. Частиною 3 ст. 243 ЦК установлюється нове для вітчизняного цивільного права положення, відповідно до якого повноваження комерційного представника можуть бути підтверджені не тільки довіреністю, а й договором, що укладається між представником та особою, від імені якої він діє. Відповідно до раніше чинного Цивільного кодексу за відсутності довіреності договір, що укладений представником від імені довірителя, мав визнаватися недійсним, хоч би представник та особа, яку він представляє, і уклали відповідний договір. Але слід ураховувати, що ч. 4 ст. 243 ЦК може застосовуватись лише у випадках представництва, що підпадає під ознаки ч. 1 цієї ж статті. Представництво, що здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності та не є постійним, повинне завжди оформлятись довіреністю.