Стаття 418. Поняття права інтелектуальної власності

1. Право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

2. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

3. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

1. У новому Цивільному кодексі положення про інтелектуальну власність розміщені услід за нормами, що присвячені речовому праву, перш за все — праву власності. Такі структурні зміни треба визнати виправданими. Вони дали змогу зосередити найбільш загальні положення про інтелектуальну власність та положення щодо абсолютних правовідносин з приводу результатів творчої діяльності в Книзі четвертій Цивільного кодексу, а положення, що стосуються зобов’язань, предметом яких є створення об’єктів інтелектуальної власності та передання прав на них, — у ст. 1107 — 1114 ЦК. Останнє (розміщення у Книзі п’ятій Цивільного кодексу, присвяченій зобов’язанням, положень щодо зобов’язань з приводу створення об’єктів інтелектуальної власності та передання прав на них) призвело до поширення на такі зобов’язання загальних положень про зобов’язання.

2. Стаття, що коментується, досить широко визначає право інтелектуальної власності з метою охопити не тільки результати інтелектуальної, творчої діяльності як об’єкти інтелектуальної власності, а й інші об’єкти, зокрема комерційне (фірмове) найменування, географічне зазначення, комерційну таємницю.

3. До змісту права інтелектуальної власності, що розглядається як суб’єктивне, належать майнові та немайнові права, які визначаються Цивільним кодексом (зокрема, ст. 423 та 424) та законами. Ці права носять абсолютний характер, тобто праву інтелектуальної власності, що належить особі, протистоїть обов’язок будь-якої іншої особи не порушувати це право та правомочності, що входять до його складу. Разом з тим, при порушенні права інтелектуальної власності виникають відносні правовідносини, на які поширюються норми інституту права інтелектуальної власності, а в частині, яка не врегульована цим інститутом, — нормами інститутів відшкодування шкоди, безпідставного набуття або збереження майна тощо.

4. Підгалузь цивільного права — право інтелектуальної власності — передбачає значно більш широкі права інших осіб на об’єкт чужого права інтелектуальної власності, ніж речове право. У зв’язку з цим норми підгалузі права інтелектуальної власності регулюють відносини щодо права використання об’єктів інтелектуальної власності іншими особами без згоди особи, якій таке право належить.

5. Наявність у суб’єкта права інтелектуальної власності є підставою укладення цим суб’єктом договорів з іншими особами про використання відповідного об’єкта або про відчуження майнових прав інтелектуальної власності. При цьому виникають зобов’язання, що регулюються нормами зобов’язального права. Але і Книга четверта Цивільного кодексу, і закони, що присвячені охороні прав на окремі види об’єктів інтелектуальної власності, формулюють деякі спеціальні правила щодо договорів, які укладаються з приводу цих об’єктів, та зобов’язань, що виникають на підставі таких договорів.

6. Як і будь-яке суб’єктивне право, право інтелектуальної власності захищається від протиправних посягань. Тільки законом можуть бути встановлені підстави та порядок позбавлення чи обмеження цього права. Підзаконними актами ці питання вирішуватися не можуть.

7. Право інтелектуальної власності, що розглядається як система правових норм, повинне бути кваліфіковане як підгалузь цивільного права, що включає до себе три інститути — інститут загальної частини, інститут авторського права та суміжних прав, інститут промислової власності. Інститут авторського права та суміжних прав в свою чергу поділяється на субінститути, що містять в собі загальну частину, положення про авторські права та положення про суміжні права. Інститут промислової власності включає субінститути, яким присвячені окремі глави Цивільного кодексу від глави 39 до глави 46 (включно).

8. Законодавство України про інтелектуальну власність представлене, крім книги четвертої Цивільного кодексу «Право інтелектуальної власності», низкою спеціальних законів, що прийняті стосовно окремих інститутів та субінститутів — авторського права та суміжних прав, права на винаходи, права на корисні моделі, права на промислові зразки, права на торговельну марку (знак для товарів та послуг), права на сорти рослин, права на породи тварин, права на топографії інтегральних мікросхем, права на географічне зазначення. Лише стосовно права на комерційне найменування та права на конфіденційну інформацію (комерційну таємницю) спеціальні закони не приймались.

9. Україна є учасником низки міжнародно-правових договорів про захист права інтелектуальної власності, зокрема Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів [3], Всесвітньої конвенції про авторське право [9], Паризької конвенції про охорону промислової власності [2], Угоди про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав. ЗО червня 2003 р. набули чинності для України Договір про патентне право та Інструкція до Договору про патентне право [26].