Стаття 807. Предмет договору лізингу

1. Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

2. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти, а також інші речі, встановлені законом.

1. Предметом лізингу може бути неспоживна (ч. 2 ст. 185 ЦК) річ, яка визначена індивідуальними ознаками (ч. 1 ст. 184 ЦК) та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів, які визначаються відповідно до п. 8.2.1 ч. 8.2 ст. 8 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [86]. Відповідно до цього пункту основні фонди — це матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у власній господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 днів з дати введення в експлуатацію цих матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом. Речі, що мають меншу вартість, належать до малоцінних необоротних матеріальних активів і не можуть бути предметом договору лізингу. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону «Про фінансовий лізинг» не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлених структурних підрозділів. Виникає питання про те, чи можна із ч. 2 Закону, який не вказує на неприпустимість передання на умовах лізингу єдиних майнових комплексів невідокремлених структурних підрозділів, робити висновок про те, що це можливо. Відповідь на це питання має бути такою. Якщо в нормативно-правовому акті формулюється позитивне правило (в даному випадку про те, які речі можуть бути предметом фінансового лізингу), а далі — негативне (які речі не можуть бути предметом лізингу), то перевагу при правозастосуванні має негативне правило, оскільки воно має ознаки спеціального та сформульоване прямо. Те ж правило, що випливає із негативного спеціального правила (воно може бути сформульоване в такий спосіб: раз не допускається передання на умовах лізингу єдиних майнових комплексів відокремлених підрозділів підприємств, то на таких умовах можна передавати єдині майнові комплекси невідокремлених підрозділів), застосовується лише за відсутності будь-якого загального правила, що поширюється на такі відносини. У даному випадку таке загальне правило є: воно сформульоване в ч. 1 ст. 3 Закону «Про фінансовий лізинг» і передбачає можливість передання у користування на умовах лізингу лише основних фондів. Отже, єдині майнові комплекси невідокремлених структурних підрозділів підприємств також не можуть бути предметом лізингу.

2. До природних об’єктів, які не можуть бути об’єктом лізингу, належать води, надра, ліси та насадження, в тому числі багаторічні. Відповідно до ч. 2 ст. 79 Земельного кодексу [27] право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Це не виключає визнання насаджень окремим об’єктом права власності, які підпадають під визначення нерухомого майна (ч. 1 ст. 181 ЦК). Проте насадження, в тому числі багаторічні, не можуть бути предметом договору лізингу.

3. Передбачається реєстрація предмета фінансового лізингу у випадках і порядку, встановлених законом (ст. 12 Закону «Про фінансовий лізинг»). На цей час закон не передбачає ні випадків, ні порядку реєстрації предмета лізингу.