Стаття 1077. Поняття договору факторингу

1. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором.

2. Зобов’язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов’язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

1. Договір факторингу визначається як такий, що передбачає оплату клієнтом послуги, яку йому надає фактор. Послуга, яку надає фактор, підпадає під визначення фінансової послуги (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [135]). Встановлення Цивільним кодексом положень щодо факторингу не виключає укладення договорів про відступлення грошової вимоги відповідно до загальних правил ст. 512 — 518 ЦК, якщо при цьому не встановлюється умова про оплату послуги (зустрічне надання особою, на користь якої здійснюється відступлення грошової вимоги, грошової суми, товарів, послуг, виконання робіт на суму, еквівалентну сумі відступлення грошової вимоги, при цьому не може вважатись оплатою). До відносин щодо відступлення грошової вимоги без мети отримання прибутку ст. 1077 — 1086 ЦК застосовуватись не можуть (це не виключає застосування положень про факторинг до відносин щодо відступлення вимоги, якщо в договорі про відступлення вимоги міститься умова про оплату відповідної послуги).

2. Договір факторингу має визнаватись судом недійсним повністю, якщо він передбачає отримання фактором плати за надану послугу, а фактор не отримав статусу фінансової установи або не має відповідної ліцензії, як це передбачено ст. 5,7 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Разом з тим саме по собі визначення укладеного договору сторонами як договору факторингу за відсутності умови, яка б давала підстави для висновку про вчинення цього договору з метою отримання фактором прибутку, не є достатньою підставою для визнання договору недійсним у зв’язку з тим, що фактор не має статусу фінансової установи чи відповідної ліцензії, оскільки в такому випадку укладено договір відступлення грошової вимоги, який можуть укладати будь-які суб’єкти.

3. Договір факторингу може укладатись з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором. У таких випадках договір факторингу припиняється з моменту належного виконання клієнтом забезпеченого договором факторингу зобов’язання (п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК). З метою забезпечення виконання зобов’язання може укладатись і договір про відступлення вимоги. Якщо ж забезпечене відступленням права грошової вимоги зобов’язання боржник (клієнт) не виконав, фактор (кредитор у цьому зобов’язанні) може пред’явити грошову вимогу до боржника за відступленим правом вимоги без обов’язку дотримання будь-якої процедури звернення стягнення на предмет зобов’язання.