Стаття 622. Відповідальність і виконання зобов’язання в натурі

1. Боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов’язання, не звільняється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. У разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (стаття 612 цього Кодексу), або передання відступного (стаття 600 цього Кодексу) боржник звільняється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі.

3. У разі відмови кредитора від договору (стаття 615 цього Кодексу) боржник звільняється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі.

1. Одним із проявів принципу реального виконання зобов’язання є правило ч. 1 ст. 622 ЦК, відповідно до якого сплата неустойки і відшкодування шкоди не звільняє боржника від виконання зобов’язання в натурі.

2. Відповідно до змісту ч. 2 і 3 ст. 622 ЦК можна зробити висновок про те, що вони встановлюють виключення із загального правила ч. 1 ст. 622 ЦК. Проте це не так. Справа в тому, що насправді боржник звільняється від виконання зобов’язання в натурі у випадках, передбачених ч. 2 і 3 ст. 622 ЦК, оскільки зобов’язання припиняється (тобто, звільнення від виконання зобов’язання немає). Відповідно до логіки ст. 612 ЦК відмова кредитора від прийняття простроченого виконання припиняє зобов’язання. Передання відступного також припиняє зобов’язання (ст. 600 ЦК).

Що стосується посилання в ч. 3 ст. 622 ЦК на ст. 615 ЦК, то воно є не зовсім коректним. У ч. З ст. 622 ЦК йдеться про відмову від договору, а в ст. 615 ЦК — про відмову від зобов’язання. Про відмову від договору йдеться у ч. З ст. 651 ЦК, де вона визнається способом (видом) розірвання договору. Розірвання договору відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК припиняє зобов’язання. Зобов’язання, яке припинене, не виконується. У такому розумінні можна говорити про звільнення боржника від виконання зобов’язання у разі відмови від договору.