Стаття 208. Правочини, які належить вчиняти у письмовій формі

1. У письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

1. У ст. 206 ЦК сформульовано прямий дозвіл на вчинення правочинів в усній формі. Із приписів ст. 208 ЦК щодо випадків обов'язкового додержання письмової форми правочинів випливає додатковий дозвіл на вчинення правочинів в усній формі: правочини між фізичними особами на суму, що є меншою двадцятикратного розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян (340 гривень), можуть учинятися усно.

2. Виявляється також суперечність між п. 1 ст. 208 ЦК, що приписує юридичним особам учиняти в письмовій формі будь-які правочини, та ч. 1 ст. 206 ЦК, що дозволяє вчиняти будь-які правочини в усній формі, якщо вони виконуються в момент учинення (крім тих, що потребують нотаріального посвідчення або державної реєстрації, і тих правочинів, стосовно яких передбачена їх недійсність у разі недодержання вимоги про письмову форму). Слід визнати, що п. 1 ст. 206 ЦК та п. 1 ст. 208 ЦК співвідносяться між собою як норми загальна та спеціальна. Тому перевагу при застосуванні треба надавати п. 1 ст. 208 ЦК. Спеціальний характер правила п. 1 ст. 208 ЦК обумовлений тим, що воно поширюється тільки на юридичних осіб (на відміну від ч. 1 ст. 206 ЦК, що поширюється на всіх суб'єктів цивільного права).

3. У силу п. 2 ст. 208 ЦК письмової форми потребують правочини, які вчиняються між фізичною особою, з однієї сторони, та юридичною особою — з другої. Але у випадках, коли при такому складі учасників правочину він виконується в момент його вчинення, в силу ч. 1 ст. 206 ЦК правочин може вчинятися в усній формі.

4. Згідно з п. 4 ст. 208 ЦК допускається можливість установлення іншими законами вимоги про обов'язкову письмову форму правочинів. Такі вимоги встановлені ч. 1 ст. 181 ГК [42] відповідно до якої господарський договір, за загальним правилом, викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печаткою. Як виняток із цього загального правила допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Цими правилами виключається укладення господарських договорів в усній формі. Але договір, укладений усупереч цим правилам, є оспорюваним, а не нікчемним.