Стаття 947. Відшкодування витрат на зберігання

1. Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.

2. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві.

3. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов’язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

1. Ця стаття потребує ретельного логічного тлумачення. Частини 2 та 3 цієї статті встановлюють умови, за яких зберігач має право на відшкодування здійснених ним витрат на зберігання речі. Із цих правил випливає, що за межами гіпотез ч. 2 і ч. 3 ст. 947 ЦК (якщо витрати на зберігання можна було передбачити договором і якщо зберігання здійснюється за плату) зберігач не має права на відшкодування витрат, здійснених на зберігання речі. Разом з тим ч. 1 ст. 947 ЦК з урахуванням ч. 3 ст. 6 ЦК допускає, щоб сторони договору зберігання встановили умову про відшкодування поклажодавцем витрат зберігача на зберігання понад плату за зберігання. Прямо ч. 1 ст. 947 ЦК встановлюється, що сторони договору зберігання вправі включити витрати зберігача на зберігання до плати за зберігання.

2. Положення ч. 3 ст. 946 ЦК допускає можливість встановлення установчим документом юридичної особи або договором умови про безоплатне зберігання речей. Автори не рекомендують встановлювати таке ні першим (установчим документом), ні іншим (договором) способом. Навіть у тих випадках, коли зберігання здійснюється разом з іншою господарською діяльністю, яка в цілому є прибутковою, не треба вказувати в договорі на безоплатність зберігання. У таких випадках доцільно встановлювати ціну за товар, послугу, роботу і зазначати, що плата за зберігання включена в таку ціну. Якщо ж встановлено (установчим документом чи договором), що зберігання здійснюється безоплатно, на стороні зберігача виникає обов’язок включити до бази оподаткування податком на додану вартість послуги щодо зберігання за ціною, що не може бути меншою звичайної (ч. 4.2 ст. 4 Закону «Про податок на додану вартість» [84]), а на стороні поклажодавця виникає обов’язок включити вартість цієї послуги до валового доходу (абзац другий п. 4.1.6 ч. 4.1 ст. 4 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [86]), що відповідно збільшує обсяг прибутку, що підлягає оподаткуванню.