Стаття 352. Викуп пам’ятки історії та культури

1. Якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам’ятки історії та культури їй загрожує пошкодження або знищення, державний орган з питань охорони пам’яток історії та культури робить власнику пам’ятки відповідне попередження.

2. Якщо власник пам’ятки історії та культури не вживе заходів щодо її збереження, зокрема у зв’язку з неможливістю створення необхідних для цього умов, суд за позовом державного органу з питань охорони пам’яток історії та культури може постановити рішення про її викуп.

3. У разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам’ятки історії та культури позов про її викуп може бути пред’явлено без попередження.

4. Викуплена пам’ятка історії та культури переходить у власність держави.

5. Викупна ціна пам’ятки історії та культури визначається за згодою сторін, а в разі спору — судом.

1. Чинність цієї статті поширюється тільки на пам’ятки історії та культури. До таких пам’яток належить значно менше коло об’єктів, ніж до категорії національних, культурних та історичних цінностей, про які йдеться в ч. 8 ст. 319 ЦК.

2. У ст. 352 ЦК не вказується прямо на те, що вона чинна тільки стосовно нерухомих пам’яток історії та культури. Але ж таке тлумачення терміна «пам’ятки історії та культури» має нормативні підстави. У ст. 1 Закону «Про охорону об’єктів культурної спадщини» [158] пам’ятка визначається як об’єкт культурної спадщини національного або місцевого значення, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Та й із визначення об’єктів культурної спадщини, що дається там же, із класифікації об’єктів культурної спадщини, що наводиться в ст. 2 того ж Закону, випливає, що до них належать лише об’єкти нерухомого майна.

3. Дії або бездіяльність власника пам’ятки історії та культури, що дають підстави для застосування ст. 352 ЦК, можуть мати чи ні ознаки вини. Зокрема, у власника можуть бути відсутніми можливості створити умови для збереження пам’ятки історії та культури. Необхідною є тільки наявність доказів такої динаміки стану пам’ятки, яка загрожує її знищенням або пошкодженням.

4. За наявності підстав, зазначених у ч. 1 ст. 352 ЦК, державний орган, що здійснює виконавчу владу у цій сфері, робить попередження про припинення безгосподарного ставлення до цього майна. Про попередження має бути прийнято відповідний розпорядчий акт, який надсилається власникові. Це і є формою і способом попередження. Цей акт власник може оспорити в суді.

5. При невідкладній необхідності — це вкрай обмежене коло випадків — звернення до суду з позовом про викуп пам’ятки історії та культури можливе і без такого попередження. У будь-якому випадку не встановлено строку, після якого можливе звернення до суду з таким позовом. Але ж за загальним правилом (за відсутності невідкладної необхідності) звернення до суду є можливим за умови, що після попередження власник не припинив дій чи бездіяльності, що породжують загрозу незбереження пам’ятки історії та культури, зокрема, у зв’язку з відсутністю у власника можливості для створення умов для збереження пам’ятки. Якщо позивач доведе наявність обставин, про які зазначається в ст. 352 ЦК, суд має постановити рішення про викуп пам’ятки історії та культури. Якщо сторони не досягли згоди щодо викупної ціни об’єкта, вона визначається судом. Це можливе за заявою позивача в цій же справі.

6. Викуплена пам’ятка історії та культури переходить у власність держави. Договір купівлі-продажу при цьому не підписується, оскільки правовстановлюючим документом є рішення суду, що набрало законної сили.