Стаття 586. Користування та розпоряджання предметом застави

1. Заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави.

2. Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

3. Заставодавець має право заповідати заставлене майно. Правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчемним.

4. Заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором. За договором на заставодержателя може бути покладений обов’язок здобувати з предмета застави плоди та доходи.

1. За загальним правилом, заставодавець має право користуватися предметом застави, в тому числі здобувати з нього плоди та доходи. Цього права він може бути позбавлений лише договором. Із суті застави також може випливати неможливість для заставодавця використовувати предмет застави.

2. Стосовно розпоряджання предметом застави на цей час створилось певне нагромадження законодавчих положень.

Чинна редакція ст. 17 Закону «Про заставу» [64] надає заставодавцеві право розпоряджання предметом застави, якщо воно не обмежене законом або договором. Лише відчуження заставодавцем заставленого майна потребує згоди заставодержателя.

Частина 2 ст. 586 пізніше прийнятого Цивільного кодексу допускає будь-яке розпоряджання предметом застави з боку заставодавця лише за умови наявності згоди заставодержателя. Інше може бути встановлене лише договором. Це правило і підлягає переважному застосуванню перед ст. 17 Закону «Про заставу». Слід зробити висновок про те, що ч. 2 ст. 586 ЦК підлягає переважному застосуванню і перед ст. 9 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207]. Відповідно до п. 2 розділу IX цього Закону законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Це є підставою для переважного застосування положень названого Закону перед правилами Цивільного кодексу. Але частина перша ст. 9 згаданого Закону, що, за загальним правилом, дає боржникові право відчужувати предмет обтяження, передбачає встановлення іншого не тільки договором, а і законом. Таким законом і є ч. 2 ст. 586 ЦК, яка забороняє заставодавцеві в будь-який спосіб розпоряджатися предметом застави без згоди заставодержателя, якщо інше не передбачене договором.

3. Порушення заставодавцем викладених вище меж розпоряджання заставленим майном, за загальним правилом, є підставою для визнання судом недійсними відповідних правочинів (ч. 3 ст. 215; ч. 1 ст. 203 ЦК). Такі ж наслідки тягне вчинення правочинів з приводу заставленого майна заставодержателем або третьою особою, у володінні якої знаходиться предмет застави. Але стосовно відчуження заставодавцем рухомого майна викладене є правильним лише за умови, що застава зареєстрована в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Якщо ж застава не зареєстрована, особа, що придбала майно, яке є предметом застави, вважається його добросовісним набувачем. При цьому вона набуває права власності на рухоме майно без обтяження. За обтяжувачем (заставодержателем), права якого порушені діями боржника щодо відчуження предмета обтяження (застави), визнається лише право на відшкодування збитків (ст. 10 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»).

4. Частина 3 ст. 586 ЦК визнає за заставодавцем виключне право заповідати заставлене майно. Умови договору застави або спеціальний правочин, якими обмежується це право заставодавця, є нікчемними.

5. Заставодержатель отримує фактичну можливість користування предметом застави, якщо цей предмет переданий йому у володіння. Але право користування предметом застави заставодержатель має лише за умови, якщо це встановлено договором.

6. Допускаючи покладення договором застави на заставодержателя обов’язку здобувати з предмета застави, який переданий йому у володіння, плоди і доходи, законодавець прагнув підштовхнути сторони договору застави до встановлення більш доцільного змісту правовідносин щодо застави. Але право сторін включити до договору застави таку умову випливає уже із ч. 2 ст. 6 ЦК, відповідно до якої сторони вправі врегулювати свої відносини, якщо вони не врегульовані актами цивільного законодавства. Отже, встановлення дозволу, що розглядається, є рудиментом соціалістичного дозвільного методу регулювання цивільних відносин.