Стаття 415. Права та обов’язки землекористувача

1. Землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором.

2. Землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.

3. Особа, до якої перейшло право власності на будівлі-(споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди).

4. Землекористувач зобов’язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, наданою йому для забудови, а також інші платежі, встановлені законом.

5. Землекористувач зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.

1. Обсяг права землекористувача користуватися земельною ділянкою визначається договором. Але це не виключає встановлення законом положень, що визначають обсяг прав землекористувача.

2. Положення ч. 2 ст. 415 ЦК про право власності землекористувача на збудовані ним будівлі (споруди) не виключає застосування до випадків набуття ним права власності на такі об’єкти загальних правил, що визначають порядок набуття права власності на нерухоме майно (ст. 331 ЦК).

3. При переході права власності на будівлі (споруди), що побудовані землекористувачем на земельній ділянці, наданій на умовах суперфіцію, до набувача права власності на ці будівлі (споруди) переходить право користування земельною ділянкою на умовах суперфіцію. У відповідних випадках до таких відносин за аналогією застосовуються ст. 377 ЦК і ст. 120 ЗК [38].

4. Землекористувач зобов’язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, наданою для забудови. Інші платежі землекористувач зобов’язаний вносити за умови, що такі платежі встановлені законом. Отже договором такі платежі (інші) встановлюватись не можуть.

5. Землекористувач зобов’язаний дотримуватись правила про цільове використання земель. Порушення цього правила тягне виникнення на боці власника права розірвання договору про надання земельної ділянки у користування на умовах суперфіцію. Право розірвання договору ґрунтується при цьому не на ст. 651 ЦК, а на ст. 143 ЦК. Право власника вимагати припинення права користування земельною ділянкою на умовах суперфіцію у разі порушення правила про цільове використання земель виникає і тоді, коли суперфіцій виник на підставі заповіту.