Стаття 230. Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману

1. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

2. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

1. Правочин, що здійснений під впливом обману, є оспорюваним. Він визнається судом недійсним за позовом учасника правочину, який (позов) повинен бути заявлений у межах позовної давності, яка встановлена тривалістю п'ять років (ч. 3 ст. 258 ЦК).

2. Підставою для визнання правочину недійсним відповідно до ст. 230 ЦК є введення однією стороною іншої сторони правочину в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Ці обставини визначені в ч. 1 ст. 229 ЦК. Обман може полягати в тому, що сторона неправдиво заперечує наявність обставин, що можуть бути перешкодою для вчинення правочину, або в тому, що вона замовчує їх існування. Суб'єктивною ознакою дій сторони, що ввела іншу сторону в оману, є умисел на введення в оману.

3. Якщо сторона правочину була введена в оману не іншою стороною правочину, а третьою особою, підстав для застосування ст. 230 ЦК немає, крім випадків, коли третя особа була представником сторони правочину при його укладенні.

4. При визнанні правочину недійсним на підставі ст. 230 ЦК наступають наслідки, що передбачені ч. 1 ст. 216 ЦК. Крім того, сторона, що застосувала обман, зобов'язана відшкодувати іншій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані вчиненням правочину.