Стаття 259. Зміна тривалості позовної давності

1. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

2. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

1. Сторонам цивільно-правових договорів надається право домовитись про збільшення позовної давності. Договори щодо цього мають укладатись у письмовій формі. Це — імперативний припис ч. 1 ст. 259 ЦК. Але його порушення не тягне нікчемності такого договору, а лише позбавляє сторони права у разі заперечення домовленості про зміну тривалості позовної давності посилатись на свідків (ч. 2 ст. 218 ЦК).

2. Угоди про скорочення встановленої законом тривалості позовної давності укладати заборонено. Але це правило не можна тлумачити як таке, що встановлює недійсність правочинів щодо цього чи окремих їх умов. Тому умови договорів про скорочення позовної давності належить застосовувати, якщо вони не визнані судом недійсними. Господарському суду відповідно до ст. 83 ГПК [31] надається право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству, в тому числі і шляхом виходу за межі позовних вимог (за наявності клопотання заінтересованої сторони та необхідності захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору). Цивільний процесуальний кодекс [44] такого права суду не надає. Тому за відсутності позовної вимоги про визнання недійсною умови договору про скорочення позовної давності суд має за заявою сторони застосовувати встановлену договором усупереч ч. 2 ст. 259 ЦК умову про скорочення позовної давності.