Стаття 651. Підстави для зміни або розірвання договору

1. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

3. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

1. У ст. 651 ЦК визначаються основні способи зміни або розірвання договору. Ними є зміна і розірвання договорів за згодою сторін, а також інші способи, передбачені законом або договором. Частина 2 ст. 651 ЦК установлює характер порушень договору однією стороною, що дають іншій стороні цього ж договору можливість захищати своє цивільне право в суді у такий спосіб як пред’явлення позову про розірвання договору. Частина 3 ст. 651 ЦК непрямо передбачає спеціальний спосіб зміни або розірвання договору (шляхом учинення однією із сторін договору одностороннього правочину), який застосовується у випадках, установлених законом або договором. У результаті односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково, тобто в результаті вчинення однією із сторін одностороннього правочину, наступають цивільно-правові наслідки для обох сторін договору. Серед таких наслідків може бути і настання обов’язків для іншої сторони договору. Суперечність цього висновку ч. 3 ст. 202 ЦК («односторонній правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила») не може поставити під сумнів його правильність, оскільки він ґрунтується на спеціальних нормах законів, зокрема на ч. 3 ст. 651 ЦК. Таке широке розуміння поняття розірвання договору належить ураховувати при правозастосуванні. Так, правила ст. 741 ЦК про розрахунки між сторонами у разі розірвання договору ренти застосовуються і при розірванні договору ренти за згодою сторін або за рішенням суду (ст. 740 ЦК), і при відмові платника ренти від договору (ст. 739 ЦК), яка (відмова) не називається в цьому випадку прямо як спосіб розірвання договору.

2. Є низка випадків, коли законодавець вживає як найбільш широке поняття припинення договору, стосовно якого розірвання договору має розумітись як видове поняття (ст. 729, 755, 781, 785, 823, 835, 1008, 1027, 1044, 1126, 1141 ЦК). Висновок про те, що поняття припинення договору за змістом є тотожним розірванню договору був би неправильним, оскільки означав би застосування до всіх випадків дострокового припинення договору правил, які встановлені тільки стосовно розірвання договорів, що суперечило б змісту закону.

3. Зокрема, спеціальними нормами встановлюються правила про припинення договору у разі смерті однієї із його сторін. Підставою припинення договору доручення є визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім (п. 2 ч. 2 ст. 1008 ЦК). За наявності таких підстав припиняється також договір управління майном (п. 5 ч. 1 ст. 1044 ЦК). Підставою припинення договору управління майном визнається банкрутство фізичної особи — установника управління (п. 8 ч. 1 ст. 1044 ЦК). Визнання правоволодільця або користувача неплатоспроможним (банкрутом) називається в п. 2 ч. 3 ст. 1126 ЦК підставою припинення договору комерційної концесії. Підставою припинення договору комерційної концесії є припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, передбачене в такому договорі (п. 1 ч. 3 ст. 1126 ЦК).

Стаття 1141 ЦК стосовно договору простого товариства формулюються підстави його припинення. Серед них є такі, що зустрічаються в інших інститутах зобов’язального права (визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його дієздатності, оголошення його банкрутом, смерть учасника — фізичної особи або ліквідація учасника-юридичної особи), а є такі, що мають суто спеціальний характер. Вони передбачені п. 4 та 7 ч. 1 ст. 1141 ЦК (припинення участі одного з учасників у договорі, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників; досягнення мети товариства або настання обставин, за яких досягнення мети товариства стало неможливим).

Третя особа в зобов’язанні має вкрай обмежені правові можливості впливати на зміст договору і динаміку зобов’язання, яке на цьому договору ґрунтуються, навіть у тих випадках, коли вона є третьою особою, на користь якої укладено договір (ст. 636 ЦК). Тим більший інтерес викликає правило, відповідно до якого відмова вигодонабувача за договором управління майном від одержання вигоди за таким договором тягне за собою припинення договору управління майном (п. 4 ч. 1 ст. 1044 ЦК).

4. Про зміну або розірвання договору сторони вправі домовитись в будь-який час на свій розсуд. Сторони позбавляються такого права лише в окремих випадках. Так, укладення господарського договору на виконання державного замовлення виключає право сторін на його розірвання або таку його зміну, яка приводить до невідповідності договору державному замовленню, оскільки визнання за сторонами такого договору права на свій розсуд домовитись про його зміну або розірвання суперечило б ч. 4 ст. 183 ГК [31], відповідно до якої виконавець державного замовлення звільняється від обов’язку укладення державного контракту на умовах, визначених державним замовником, лише у разі визнання державного замовлення у судовому порядку недійсним. Частина п’ята ст. 2 Закону «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» [158] забороняє вносити зміни до умов договорів про іпотечний кредит, включений до консолідованого іпотечного боргу.

5. Підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критерію, що встановлений абзацом другим ч. 2 ст. 651 ЦК. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває тут за допомогою іншого оціночного поняття — «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Але це (друге) оціночне поняття значно наближає нас до правильного розуміння істотності порушення і відповідно звужує сферу угляду суду. Слід мати на увазі, що істотність порушення визначається виключно за об’єктивними обставинами, що склались у сторони, яка вимагає розірвання договору. Вина сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як-істотного, і взагалі для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК.

6. Інші підстави зміни або розірвання договору (крім істотного його порушення) можуть встановлюватись законом або договором. Це посилання на закон у ч. 2 ст. 651 ЦК, як і в інших подібних випадках, не можна тлумачити як відсилання до загальних правил, що формулюються в п. 6 та 7 ч. 2 ст. 16 ЦК та передбачають можливість зміни або припинення правовідносин у порядку захисту особою свого цивільного права або інтересу та не пов’язують таку можливість з істотністю порушення. Тому, якщо інше не передбачено спеціальним законом або договором, порушення договору, що не є істотним, не може бути визнане підставою для пред’явлення в суді вимоги про зміну або розірвання договору, хоч такий висновок і можна зробити із п. 6. та 7 ч. 2 ст. 16 ЦК.

З іншого боку, спеціальні правила, що встановлюють підстави для розірвання договору, не виключають застосування правила ч. 2 ст. 651 ЦК, відповідно до якого істотне порушення договору є підставою для пред’явлення вимоги про його розірвання. Так, підстави розірвання окремих видів договорів установлюються ст. 726, 727, ч. 3 ст. 730, 739, 740, 755 ЦК, п. 4 ч. 2 ст. 768 ЦК. Вони не виключають застосування ч. 2 ст. 651 ЦК. Цей висновок зроблено методом логічного доповнення тексту перелічених тут статей. За допомогою такого доповнення виявляються правові приписи, відповідно до яких в інших випадках, ніж передбачені переліченими статтями, сторони не мають права на розірвання договору. Але цей правовий припис не може застосовуватись усупереч загальному правилу ч. 2 ст. 651 ЦК. Застосований тут метод тлумачення законодавчих положень відображає логіку співвідношення загальних положень (загальної частини) нормативно-правових актів та їх спеціальних положень (особливої частини). Загальні положення, образно кажучи, для того і «виносяться за дужки», щоб вони застосовувались до всіх тих правовідносин, які регулюються нормативними положеннями, що залишились «у дужках».

Спеціальні правила про розірвання цивільно-правових договорів у судовому порядку у зв’язку з порушенням договору

7. На цей час склався значний нормативний масив, що встановлює право сторони договору вимагати розірвання договору та захищати це право в судовому порядку. Нижче (пп. 7—20 коментаря до ст. 651 ЦК) розглядаються підстави розірвання договору з мотивів порушення його іншою стороною. Ці підстави виключають право сторони договору на його розірвання у випадках іншого істотного порушення договору (тобто на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК).

Низку підстав, що породжують право дарувальника вимагати розірвання договору дарування, встановлено ст. 727 ЦК. Такими є: 1) вчинення обдаровуваним умисного злочину проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей;’ 2) створення обдаровуваним загрози безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність; 3) недбале ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, якщо це може призвести до знищення або істотного пошкодження згаданої речі.

Вимога про розірвання договору на підставі ст. 727 ЦК може бути пред’явлена за умови збереження дарунка, а у випадках, установлених ст. 726 ЦК (при порушенні обдаровуваним обов’язку на користь третьої особи, покладеного на нього договором дарування), — і у разі незбереження дарунка. Виникає питання про те, як же може бути розірваний договір, якщо він (зобов’язання, що виникло на його підставі) уже виконаний (виконане). Але у питанні, сформульованому у такий спосіб, неправильно кваліфікуються обставини, за наявності яких можливе розірвання договору. Справа в тому, що виконання договору і зобов’язання дарування не вичерпується переданням дарувальником речі обдаровуваному. Такий договір і зобов’язання, що на ньому ґрунтується, є чинними, поки діють обов’язки обдаровуваного (заборони, встановлені для обдаровуваного), які прямо формулюються в ст. 725 ЦК або випливають із ст. 727 ЦК і невиконання (недодержання) яких є підставою для пред’явлення вимоги про розірвання договору.

8. Договір пожертви передбачає передання речей, зокрема, грошей для використання з певною метою (ч. 1 ст. 729 ЦК). Тому такий договір і зобов’язання, що ґрунтується на ньому, не припиняються до того моменту, поки предмет пожертви використовується чи повинен використовуватися для певної мети. Якщо використання предмета пожертви припинене (у зв’язку зі споживанням, закінченням використання, знищенням предмета пожертви), позов про розірвання договору не може бути задоволений, якщо раніше і мало місце порушення умови договору про певну мету використання пожертви, оскільки розірвання договору є можливим, якщо пожертва «використовується» (а не використовувалась) не за призначенням.

9. Договір безстрокової ренти розривається на вимогу одержувача ренти в таких випадках: 1) при простроченні виплати ренти більше, ніж на рік; 2) при порушенні платником ренти свого зобов’язання щодо забезпечення виплати ренти; 3) якщо платник ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші підстави, які явно свідчать про неможливість виконання ним договору (ст. 740 ЦК).

10. Відчужувач або третя особа, на користь якої укладено договір довічного утримання, вправі вимагати розірвання такого договору у разі невиконання чи неналежного виконання набувачем зобов’язання (тобто, будь-якого його порушення). Спеціально при цьому зазначається, що право відчужувана вимагати розірвання договору не ставиться в залежність від наявності вини набувача (ст. 755 ЦК).

11. Наймодавець за договором найму житла вправі вимагати розірвання договору найму житла у випадках, якщо наймодавець припустився таких порушень: 1) невнесення плати за житло за шість місяців, а при короткостроковому наймі — за два місяці; 2) руйнування або псування житла наймачем або особами, за яких він відповідає; 3) використання житла не за призначенням; 4) порушення прав та інтересів сусідів (ст. 825 ЦК).

12. Позичкодавець вправі вимагати розірвання договору, якщо користувач припустився наступних порушень: 1) користування річчю не відповідно до її призначення і умовами договору; 2) передання речі у користування іншій особі; 3) недбале поводження з річчю, що може призвести до її знищення або пошкодження (ст. 834 ЦК). Користувач за договором позички має право вимагати розірвання договору, якщо позичкодавець не виконує обов’язку передати річ у користування (ст. 830 ЦК).

13. Якщо грошова сума на банківському рахунку в банку залишається меншою ніж мінімальний розмір залишку грошей на рахунку, встановлений договором або банківськими правилами (даного банку), і ця сума не буде відновлена протягом установленого місячного строку, такі дії (бездіяльність) клієнта належить кваліфікувати як порушення договору, яке дає право банку вимагати розірвання договору. Право банку вимагати розірвання договору виникає також «в інших випадках, установлених законом або договором». Це положення п. 3 ч. 2 ст. 1075 ЦК не слід тлумачити як таке, що відсилає до ч. 2 ст. 651 ЦК, а тим більше — до п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК.

14. Відповідно до ч. 2 ст. 1042 ЦК, якщо договір простого товариства укладено на визначений строк або під скасувальною умовою, якою є досягнення певної мети, кожний з учасників за наявності поважної причини має право вимагати розірвання договору (в частині, що стосується цього учасника).

15. Порушення продавцем обов’язку попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається, дає покупцеві право вимагати розірвання договору, якщо покупець не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар (ст. 659 ЦК).

16. Порушення обдаровуваним обов’язку на користь третьої особи, встановленого відповідно до ст. 725 ЦК, дає право дарувальникові вимагати розірвання договору (ст. 726 ЦК).

17. Відповідно до ч. 2 ст. 852 ЦК замовник за договором підряду має право розірвання договору за наявності в роботі істотних відступлень від умов договору підряду або інших істотних недоліків.

18. Замовник за договором побутового підряду має право вимагати розірвання договору, якщо внаслідок неповноти або недостовірності інформації, отриманої від підрядника, був укладений договір на виконання робіт, які не мають тих властивостей, які мав на увазі замовник (ч. 3 ст. 869 ЦК).

19. Положення про право замовника за договором підряду вимагати розірвання договору та захищати це право в судовому порядку за наявності у роботі істотних відступів від умов договору або інших істотних недоліків сформульоване в ч. 2 ст. 852 ЦК на випадок порушення підрядником умов про якість роботи. Воно не виключає права сторін договору підряду на розірвання договору підряду в інших випадках, що охоплюються ч. 2 ст. 651 ЦК.

20. Порушення установником управління обов’язку попередити управителя про те, що майно, яке передається в управління, є предметом застави, є підставою виникнення на стороні управителя права вимагати розірвання договору управління майном (ч. 2 ст. 1039 ЦК). Таке право в управителя виникає лише тоді, коли управитель не знав і не міг знати про заставу майна, що передається в управління. Інші підстави припинення, в тому числі й розірвання, договору управління майном установлюються ст. 1044 ЦК.

Зміна договору на вимогу однієї із сторін в судовому порядку

21. У низці випадків порушення договору однією стороною породжує право іншої сторони вимагати розірвання договору. Відповідні законодавчі положення аналізуються в пп. 21 — 23 коментаря до ст. 651 ЦК.

Невиконання продавцем обов’язку попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається, надає покупцеві право вимагати зниження ціни, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар (ст. 659 ЦК).

Право вимагати пропорційного зменшення ціни виникає у покупця у разі передання йому некомплектного товару або у разі порушення продавцем обов’язку передати комплект товару (ст. 684 ЦК). У разі передання продавцем покупцеві товару неналежної якості покупець має право вимагати пропорційного зменшення ціни, незалежно від можливості використання товарів за призначенням (п. 1 ч. 1 ст. 678 ЦК). Право вимагати «відповідного» зменшення ціни передбачено при такого роду порушеннях стосовно договору роздрібної купівлі-продажу (п. 3 ч. 1 ст. 708 ЦК).

Ці правила не виключають дії стосовно договорів купівлі-продажу положення ч. 2 ст. 651 ЦК, яке надає стороні договору право вимагати зміни договору в зв’язку з істотним його порушенням іншою стороною.

22. Наймач за договором найму має право вимагати зменшення розміру плати за користування річчю, якщо наймодавець при укладенні договору не повідомив про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм (ч. 2 ст. 769 ЦК). Це — санкція за конкретний вид порушення, що не виключає застосування до договору найму положень ст. 651 ЦК про підстави, що дають право сторонам договору вимагати зміни договору.

23. Замовник за договором підряду має право вимагати, зокрема, зменшення плати за роботу, якщо підрядник відступив від умов договору, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі (ч. 1 ст. 852 ЦК). Таке ж правило встановлене ст. 858 ЦК як санкція за неналежну якість роботи, виконаної за договором підряду. Отже, ст. 852 і 858 ЦК лише стосовно конкретних видів порушень зобов’язання підряду передбачають право замовника вимагати зміни договору. Це означає, що така вимога може бути пред’явлена і за наявності підстав, установлених ст. 651 ЦК.

24. Користувач за договором комерційної концесії має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати у разі продовження чинності договору про використання торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця (ст. 1128 ЦК). Це правило не пов’язує право вимагати зміни договору з порушенням, якого припустилася сторона договору і не виключає пред’явлення вимоги про зміну такого договору на підставі ст. 651 ЦК.

Пред’явлення вимоги про розірвання договору на розсуд сторони

25. Зустрічаються і такі законодавчі положення, якими сторони договору на свій розсуд уповноважуються вимагати розірвання договору. Зокрема, особі, яка стала власником речі, переданої у користування на підставі договору позички, який укладено без визначення строку, надається право на свій розсуд вимагати розірвання договору (ч. 3 ст. 834 ЦК). Установлюється лише обов’язок особи, що набула статусу позичкодавця, заздалегідь (у строк, що відповідає меті позички) повідомити користувача про розірвання договору. Надання права вимагати розірвання договору зазвичай означає, що на вимогу сторони, якій таке право надане, сторони можуть домовитись про розірвання договору. У разі недосягнення домовленості управнена сторона вправі звернутись до суду з позовом про розірвання договору. У даному випадку незрозумілим є призначення судової процедури. Якщо сторона на свій розсуд має право вимагати розірвання договору, то суд не може відмовити у захисті права. Сумніви щодо змісту ч. 3 ст. 834 ЦК, виникають у зв’язку з покладенням на особу, що придбала річ, яка є предметом позички, у власність (новий позичкодавець), обов’язку заздалегідь повідомити користувача про розірвання договору. Якщо справа вирішується судом, то суд і має визначити день розірвання договору з урахуванням інтересів користувача. Але викладене не є підставою для того, щоб відступати від букви закону та тлумачити ч. 3 ст. 834 ЦК так, що вона передбачає право особи, що придбала у власність предмет позички (нового власника), розірвати договір позички шляхом учинення одностороннього правочину (шляхом відмови від договору).

Детальне правове регулювання у ст. 834 ЦК відносин з приводу розірвання договору позички не виключає пред’явлення вимоги про розірвання договору позички з підстав, не передбачених цією статтею, але передбачених ст. 651 ЦК.

26. Із п. 2 ч. 1 ст. 755 ЦК також випливає, що набувач за договором довічного утримання вправі в будь-який час на свій розсуд вимагати від відчужувана розірвання договору, а при відмові у задоволенні цієї вимоги може захищати своє право на розірвання договору у суді.

Розірвання цивільно-правових договорів шляхом відмови однієї із сторін від договору на захист порушеного права

27. Численні правила Цивільного кодексу та інших законів конкретизують положення ч. 3 ст. 651 ЦК, відповідно до якої договір може бути розірваний або змінений шляхом односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково. Загального правила про підстави односторонньої відмови від договору не встановлено. Вважати такою підставою ч. 2 ст. 651 ЦК не можна, бо це суперечило б букві закону. Проте в Цивільному кодексі та інших законах стосовно окремих видів договорів установлюються численні положення, що передбачають підстави односторонньої відмови від договору. Зазвичай у Цивільному кодексі та інших законах указується на право відмовитись від договору повністю або частково. Рідше прямо вказується на те, що відмова є односторонньою. Про характер обставин, які можуть породжувати право сторони на відмову від договору повністю або частково, в ч. 3 ст. 651 ЦК не йдеться. Це означає, що законом або договором можуть установлюватись будь-які підстави, що тягнуть виникнення права на односторонню відмову від договору повністю або частково (порушення, якого припустився контрагент за договором, інші обставини). У пп. 28 — 36 коментаря до ст. 651 ЦК аналізуються положення законів, якими стороні надається право на односторонню відмову від договору в зв’язку з порушенням, якого припустилась інша сторона.

28. Відповідно до ч. 1 ст. 665 ЦК покупець має право відмовитись від договору купівлі-продажу у разі відмови продавця передати проданий товар. Таке ж право виникає у покупця у разі, коли продавець не передав покупцеві приналежності товару або документи, що стосуються товару (ч. 2 ст. 666 ЦК).

У свою чергу продавець має право відмовитись від договору купівлі-продажу, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар (ч. 4 ст. 692 ЦК).

29. Покупець за договором купівлі-продажу має право відмовитись від договору у разі істотного порушення вимог щодо якості товару. При цьому розкривається зміст поняття істотності стосовно такого порушення (п. 1 ч. 1 ст. 678 ЦК). Такі ж наслідки можуть наступати у випадках порушення вимог про тару та (або) упаковку (ст. 686 ЦК).

30. Продавець за договором купівлі-продажу з умовою про розстрочення платежу має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару, якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за товар (ч. 2 ст. 695 ЦК). У ч. 4 ст. 694 і ч. 2 ст. 697 ЦК стосовно таких же правовідносин не йдеться про право відмови від договору, а зазначається тільки на право продавця вимагати повернення товару. Слід дійти висновку про те, що в ст. 694, 695 і 697 ЦК установлено однаковий механізм розірвання договору, який полягає в пред’явленні вимоги про повернення проданого товару незалежно від використання продавцем права заявити про односторонню відмову від договору. Тобто односторонній правочин на відмову від договору може бути вчинений як заява про відмову від договору або як вимога про повернення товару. При цьому слід ураховувати, що відмова від договору і вимога про повернення товару є пов’язаними як попереднє і наступне правові явища. Тому із вимоги про повернення товару непрямо випливає і висновком від наступного до попереднього правового явища виявляється воля на розірвання договору шляхом відмови від нього.

31. Підрядник за договором підряду має право розірвати договір шляхом заяви про відмову від нього, якщо замовник, незважаючи на своєчасне попередження з боку підрядника, у відповідний строк не замінив недоброякісний або непридатний матеріал, не змінив указівок про спосіб виконання робіт або не усунув інших обставин, що загрожують якості або придатності результату робіт (ч. 1 ст. 848 ЦК). Подібне правило передбачене також ч. 3 ст. 879 ЦК стосовно договору будівельного підряду.

32. Із ч. 2 ст. 922 ЦК випливає, що у разі затримки відправлення транспортного засобу пасажир управі розірвати договір перевезення шляхом відмови «від перевезення», тобто від договору. Про це він має в будь-який спосіб заявити іншій стороні, оскільки до поїздки його ніхто примушувати не буде, а суть відносин, що при цьому виникає, полягає в поверненні грошової суми, яку сплатив пасажир при придбанні квитка (при укладенні договору перевезення).

33. У разі прострочення страхувальником страхового платежу страховику надається право розірвання договору страхування шляхом відмови від нього. Установлено такий механізм відмови страховика від договору. Страховик пред’являє страхувальникові, який припустився порушення, письмову вимогу про усунення порушення (сплату страхового платежу). Якщо протягом десяти днів після отримання письмової вимоги страховика страхувальник не усунув порушення, якого він припустився, страховик отримує право розірвати договір шляхом заяви про відмову від договору. Договір слід вважати припиненим з дня отримання страхувальником заяви страховика про відмову від договору (застосовується за аналогією ч. 2 ст. 782 ЦК, оскільки відсутні спеціальні правила щодо визначення моменту, з якого такий правочин слід вважати вчиненим, моменту, з якого наступають юридичні наслідки вчинення такого правочину).

34. Будь-яке порушення умов ліцензійного договору дає право ліцензіату або ліцензіару відмовитись від договору. Спеціально зазначається про право ліцензіара відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення ліцензіатом установленого договором терміну початку використання об’єкта права інтелектуальної власності (ч. 2 ст. 1110 ЦК).

35. Договір морського агентування, укладений на невизначений строк, кожна із сторін має право розірвати «за наявності серйозних причин, які підтверджують його невиконання, сповістивши другу сторону про це не пізніше ніж за три місяці з часу, коли їй стало відомо про такі причини» (частина друга ст. 119 Кодексу торговельного мореплавства [23]).

Словами «сповістивши...» і далі визначається порядок розірвання договору, тобто договір може бути розірвано шляхом односторонньої заяви (сповіщення) відповідної сторони. Передання спору про розірвання договору на вирішення суду в таких випадках не виключається, але до суду більш доцільно було б звертатися з вимогою про визнання зобов’язання припиненим (а договору — розірваним) після виконання вимог ст. 119 КТМ, а не з позовом про розірвання договору, оскільки стороні дається право розірвання договору шляхом учинення одностороннього правочину. Суд, установивши наявність підстав, передбачених ст. 119 КТМ, і додержання позивачем порядку розірвання договору, встановленого цією статтею, має винести рішення про задоволення позову про визнання зобов’язання припиненим, якщо буде встановлено, що інша сторона оспорює або не визнає припинення зобов’язання. За відсутності підстав для розірвання договору, при недодержанні ініціатором розірвання договору порядку, встановленого ст. 119 КТМ, а також у разі не доведення позивачем факту невизнання або оспорювання припинення договору у позові має бути відмовлено.

36. Стаття 171 КТМ надає перевізникові право розірвати договір, якщо вартість навантаженого вантажу не покриває фрахту та інших витрат перевізника, а відправник вантажу не вніс повністю фрахт перед відходом судна і не надав додаткового забезпечення. Зміст статті дає підставу для однозначного висновку про те, що в даному випадку мається на увазі розірвання договору шляхом учинення перевізником одностороннього правочину — направлення заяви про розірвання договору відправнику вантажу.

37. Статті 237 і 238 КТМ установлюють підстави розірвання договору міжпортового буксирування. Під розірванням при цьому мається на увазі вчинення одним з учасників договору одностороннього правочину — направлення заяви про розірвання договору. Якщо за наявності підстав для розірвання договору морського буксирування, встановлених ст. 237 і 238 КТМ, зроблена одностороння заява про розірвання договору, у суді може розглядатися лише позов про визнання зобов’язання припиненим, якщо є докази невизнання чи оспорювання припинення договору.

38. Частина восьма ст. 20 Закону «Про туризм» [171] дає туристові право на свій розсуд відмовитися від виконання договору до початку подорожі за умови оплати туроператору або турагенту фактично понесених ним витрат за послуги, надані до цього повідомлення. Перевищення ціни туристичного продукту більше, ніж на п’ять відсотків первісної ціни дає туристу право відмовитися від виконання договору, що тягне обов’язок туроператора (турагента) повернути всі раніше сплачені туристом кошти (частина одинадцята зазначеної статті).

39. Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 38 Закону «Про телекомунікації» [166] оператори телекомунікацій мають право на припинення надання телекомунікаційних послуг споживачам, які порушують правила надання і отримання телекомунікаційних послуг. Перелік обов’язків споживачів є доволі широким. Він визначається ст. 33 названого Закону, п. 32 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг [335]. Право припинити надання телекомунікаційних послуг слід тлумачити і як право на розірвання договорів (якщо є право припинити надання послуг, то висновком від наступного правового явища до попереднього виявляється правовий припис, відповідно до якого є і право на розірвання договору). Разом з тим, треба враховувати, що відключення кінцевого обладнання споживача, якщо воно використовується споживачем для вчинення протиправних дій або дій, що загрожують інтересам державної безпеки, здійснюється за рішенням суду (п. 9 ч. 1 ст. 38 названого Закону). Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг поєднують право оператора в односторонньому порядку припинити надання послуг при простроченні внесення споживачем плати за послуги з правом оператора на розірвання договору в односторонньому порядку за умови, що це передбачено договором (п. 114). Але таке розмежування припинення надання послуг і розірвання договору не відповідає ст. 38 Закону «Про телекомунікації» [166].

40. Законодавець використовує і таку правову конструкцію, як об’єктивне надання діям чи бездіяльності сторони значення відмови від договору. Так, у випадках, коли покупець не з’явився або не вчинив необхідних дій для прийняття товару у встановлений строк, вважається, що покупець відмовився від договору (ч. 2 ст. 701 ЦК).

41. Відмова від договору може бути пов’язана з неповним погодженням сторонами істотних його умов. Так, якщо із суті зобов’язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, але асортимент не встановлений у договорі або не визначений у порядку, встановленому договором, покупець, серед інших варіантів, отримує право відмовитись від договору (ч. 2 ст. 671 ЦК).

Розірвання договору шляхом вчинення одностороннього правочину на розсуд сторін договору

42. Поширеними є правила, що надають стороні договору право на свій розсуд відмовитись від договору. Відповідно до загального правила ч. 3 ст. 651 ЦК таке право може передбачатись законом або договором.

Покупець за договором роздрібної купівлі-продажу до передання йому товару продавцем має право відмовитись від договору за умови відшкодування продавцеві витрат, пов’язаних із вчиненням дій на виконання договору (ч. З ст. 702 ЦК).

43. Дарувальник, який передав річ підприємству транспорту, зв’язку або іншій особі для вручення її обдаровуваному, має право відмовитись від договору дарування до вручення речі обдаровуваному (ч. 2 ст. 722 ЦК). Обдаровуваний має право у будь-який час до прийняття дарунка на підставі договору дарування з обов’язком дарувальника передати дарунок у майбутньому відмовитися від нього (ч. 2 ст. 724 ЦК). Платникові безстрокової ренти надається право відмовитись від договору ренти. Договором можуть установлюватись умови здійснення платником ренти відмови від договору ренти, але в договорі не може встановлюватись умова, відповідно до якої платник безстрокової ренти позбавляється права на відмову від договору (ст. 739 ЦК). Якщо така умова встановлена, вона є нікчемною.

44. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитись від договору в будь-який час з додержанням порядку, встановленого ст. 763 ЦК або договором.

45. Наймач за договором прокату вправі в будь-який час «відмовитись від договору прокату і повернути річ наймодавцеві...» (ч. 1 ст. 790 ЦК).

46. Користувач за договором позички має право повернути річ, передану йому в користування, в будь-який час до спливу строку договору (ч. 1 ст. 834 ЦК). Повернення речі при цьому, як і в попередньому випадку, слід кваліфікувати як односторонній правочин на розірвання договору, здійснений конклюдентними діями (ч. 2 ст. 205 ЦК). Можливість учинення правочину в такий спосіб прямо передбачена ч. 1 ст. 834 ЦК. Якщо річ, що була передана позичкодавцеві за договором позички, потребує особливого догляду або зберігання, розірвання договору шляхом зазначених конклюдентних дій не допускається. У такому випадку користувач може розірвати договір шляхом повідомлення про відмову від договору в формі, що відповідає вимогам ст. 205 — 208 і ст. 654 ЦК.

47. Наймачеві житла надається право за згодою інших осіб, які постійно проживають разом з ним, у будь-який час відмовитись від договору найму, попередивши про це наймодавця за три місяці (ч. 1 ст. 825 ЦК).

48. Замовник за договором підряду на свій розсуд вправі в будь-який час до закінчення роботи відмовитись від договору підряду, відшкодувавши підрядникові збитки, завдані розірванням договору (ч. 4 ст. 849 ЦК). Подібне положення сформульоване також стосовно договору побутового підряду (ч. 2 ст. 867 ЦК). При цьому ніяких обмежень на стягнення збитків не встановлюється. Тому відшкодуванню підлягають всі збитки, передбачені ст. 22 ЦК, у тому числі й не отриманий підрядником дохід, який він мав отримати при виконанні договору повністю (за умови, якщо були відсутніми альтернативні роботи, що могли дати дохід).

49. Сторони договору транспортного експедирування вправі на свій розсуд відмовитись від договору транспортного експедирування в будь-який час. Відмова здійснюється шляхом попередження другої сторони. У попередженні визначається «розумний строк», зі спливом якого після попередження договір вважається розірваним (припиненим). Таке випливає із ст. 935 ЦК.

50. Із ст. 953 ЦК випливає право поклажодавця в будь-який час пред’явити вимогу про повернення речі, яка передана на зберігання, хоч би передбачений договором зберігання строк і не закінчився. Пред’явлення такої вимоги слід кваліфікувати як учинення правочину на дострокове розірвання договору шляхом здійснення конклюдентних дій (ч. 2 ст. 205 ЦК).

51. Частина 1, 2 ст. 1008 ЦК надають сторонам договору доручення право в будь- який час розірвати договір в односторонньому порядку. Умови договорів доручення про відмову сторін від цього права визнаються ч. 2 ст. 1008 ЦК нікчемними. Установлено також механізм розірвання договору доручення шляхом відмови від нього однієї із сторін. Сторона направляє іншій стороні повідомлення про відмову від договору, в якому визначає строк, зі спливом якого дія договору буде припинена. Цей строк не може бути меншим, ніж один місяць. Зі спливом цього строку договір вважається припиненим (розірваним). Відмова від договору доручення юридичної особи, яка є комерційним представником, у зв’язку з прийняттям рішення та початком процедури ліквідації, здійснюється без попереднього повідомлення.

52. Комітент має право розірвати договір комісії шляхом відмови від нього на свій розсуд у будь-який час. Комісіонер має таке право, якщо строк дії договору не встановлений. Кожна із сторін повинна заявити про відмову від договору, визначивши строк, зі спливом якого припиняється договір. Цей строк не може бути меншим, ніж один місяць. Якщо в повідомленні про відмову від договору строк припинення договору не визначений, договір припиняється через один місяць після отримання стороною повідомлення про відмову від іншої сторони. Таке випливає із ст. 1025, 1026 ЦК.

53. Установник управління має право розірвати договір управління майном шляхом відмови від нього за наявності причини (п. 7 ч. 1 ст. 1044 ЦК). Але про характер цієї причини в законі не говориться нічого. Звідси треба зробити висновок про те, що установник управління зобов’язаний у повідомленні про відмову від договору зробити посилання на причину. Вона може будь-якою, в тому числі суто суб’єктивною, але вона має відповідати принципам добросовісності, справедливості та розумності. Відмова установника управління припиняє дію договору управління майном у строк, визначений у повідомленні про відмову. Цей строк не може бути меншим трьох місяців, якщо інше не встановлено договором.

54. Договір банківського вкладу як з умовою про видачу вкладу на першу вимогу, так і з умовою про повернення вкладу зі спливом установленого договором строку, може бути розірваний вкладником на свій розсуд у будь-який час. Це випливає із ч. 1 ст. 1060 ЦК, що надає право вкладникові вимагати видачі або повернення вкладу на свій розсуд. Пред’явлення такої вимоги стосовно договору банківського вкладу є правочином, що вчиняється шляхом здійснення конклюдентних дій та спрямований на розірвання договору (відмову від нього). Можливість учинення цього правочину шляхом здійснення конклюдентних дій випливає із ч. 1 ст. 1060 ЦК.

55. Договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта, тобто шляхом учинення одностороннього правочину в будь-який час (ч. 1 ст. 1075 ЦК).

56. Кожна із сторін договору комерційної концесії вправі на свій розсуд у будь-який час заявити про відмову від договору (розірвання договору шляхом учинення одностороннього правочину). Приписується при цьому повідомити другу сторону про відмову від договору не менш як за шість місяців, якщо більш тривалий строк не встановлений договором (ч. 1 ст. 1126 ЦК). Повідомлення (заява) про відмову від договору як односторонній правочин підлягає державній реєстрації (ч. 2 ст. 1126 ЦК).

57. Учасник безстрокового договору простого товариства вправі в будь-який час зробити заяву про відмову від подальшої участі у договорі. Договір стосовно цього учасника припиняється в день, указаний в такій заяві, але він не може бути меншим трьох місяців (ч. 1 ст. 1142 ЦК). Поряд з цим безстроковий договір простого товариства може припинятись з інших підстав, передбачених ст. 1141 ЦК, але він не може припинятись на підставі ст. 651, 652 ЦК у зв’язку з наявністю спеціальних правил ст. 1141 ЦК.

ЗМІНА ДОГОВОРУ ШЛЯХОМ УЧИНЕННЯ ОДНОСТОРОННЬОГО ПРАВОЧИНУ

58. Замовник за договором будівельного підряду незалежно від будь-яких обставин на свій розсуд вправі вносити зміни до проектно-кошторисної документації до початку робіт або під час їх виконання. Це означає відповідну зміну змісту договору підряду. Установлені такі обмеження цього права замовника: 1) додаткові роботи, викликані такими змінами, за вартістю не повинні перевищувати десяти відсотків визначеної у кошторисі ціни; 2) при цьому не повинен змінюватись характер робіт, визначених договором (ч. 1 ст. 878 ЦК).

59. Замовник має право на свій розсуд уносити і такі зміни до проектно-кошторисної документації, які передбачають підвищення вартості робіт більш як на десять відсотків. Але в таких випадках підрядникові надається можливість вибору: 1) він може погодитись з односторонньою зміною змісту договору замовником; 2) він може відмовитись від договору (ч. 2 ст. 878 ЦК).

60. Не пов’язується з будь-якими обставинами право банку змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не передбачено договором (ч. 2 ст. 1061 ЦК).

61. За наявності умов, установлених частиною десятою ст. 20 Закону «Про туризм» [171], туроператору (турагенту) надається право в односторонньому порядку змінити ціну туристичного продукту в межах п’яти процентів його первісної вартості, якщо це передбачено договором про надання туристичних послуг. Якщо туроператор (турагент) у такий спосіб змінив ціну, турист має право відмовитись від договору.

62. Правоволоділець за договором комерційної концесії не позбавляється права в будь-який час змінити торговельну марку чи інше позначення, що є предметом такого договору. Але така зміна дає користувачеві право вимагати розірвання договору (ст. 1128 ЦК).