Стаття 1122. Особливі умови договору комерційної концесії

1. В договорі комерційної концесії можуть бути передбачені особливі умови, зокрема:

1) обов’язок правоволодільця не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх використання на закріпленій за користувачем території або утримуватися від власної аналогічної діяльності на цій території;

2) обов’язок користувача не конкурувати з правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність договору, щодо підприємницької діяльності, яку здійснює користувач з використанням наданих правоволодільцем прав;

3) обов’язок користувача не одержувати аналогічні права від конкурентів (потенційних конкурентів) правоволодільця;

4) обов’язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування приміщень для продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), передбачених договором, а також їх внутрішнє і зовнішнє оформлення.

2. Умова договору, відповідно до якої правоволоділець має право визначати ціну товару (робіт, послуг), передбаченого договором, або встановлювати верхню чи нижню межу цієї ціни, є нікчемною.

3. Умова договору, відповідно до якої користувач має право продавати товари (виконувати роботи, надавати послуги) виключно певній категорії покупців (замовників) або виключно покупцям (замовникам), які мають місцезнаходження (місце проживання) на території, визначеній у договорі.

1. Необхідність у встановленні спеціальних правил щодо можливості включення до договору комерційної концесії умов, перелічених у п. 1 — 4 ч. 1 ст. 1122 ЦК, обумовлена тим, що відповідно до п. 4 ст. З ЦК визнається як одна із загальних засад цивільного законодавства свобода підприємницької діяльності. Крім того, встановлено, що забороняються антиконкурентні дії, зокрема, розподіл ринків за територіальним принципом, обсягом реалізації товарів за колом продавців, покупців чи іншими ознаками (ч. 2 ст. 16 Закону «Про захист економічної конкуренції» [124]). Спеціальні правила ч. 1 ст. 1122 ЦК обмежують свободу підприємницької діяльності правоволодільця і користувача, дозволяють дії, які за інших умов визначаються як антиконкурентні. Відповідно до договору правоволоділець може нести обов’язок не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх використання на закріпленій договором за користувачем території або утримуватися від власної аналогічної діяльності на цій території. Користувач згідно з договором також може узяти на себе обов’язок подібного роду (не конкурувати з правоволодільцем на відповідній території в частині підприємницької діяльності, яка пов’язана з використанням комплексу прав, наданих правоволодільцем; не одержувати аналогічні права від конкурентів правоволодільця, в тому числі потенційних; погоджувати з правоволодільцем місце продажу товарів, виконання робіт, надання послуг, а також їх внутрішнє і зовнішнє оформлення).

2. Разом з тим у договорі комерційної концесії не можуть встановлюватись умови, відповідно до яких правоволоділець отримав би права встановлювати ціну на товари, роботи, послуги, які користувач виробляє, виконує, надає з використанням комплексу прав, наданих правоволодільцем, або верхню чи нижню межу цієї ціни.

3. Внаслідок неуважного редагування положення ч. 3 ст. 1122 ЦК виявилось незакінченим. Можна здогадатись, що малось на увазі визнати умови договорів комерційної концесії, про які (умови) йдеться в ч. 3 ст. 1122 ЦК, нікчемними. Але ж тлумачити законодавчий акт шляхом догадок було б неприпустимим. Тому слід зробити висновок про те, що умови договорів комерційної концесії, на які зазначається в ч. 3 ст. 1122 ЦК, суперечать п. 5 ч. 2 ст. 6 Закону «Про захист економічної конкуренції», який визнає антиконкурентними узгоджені дії, які стосуються усунення з ринку або обмеження доступу на ринок покупців і продавців. Стосовно фізичних осіб такі умови порушували б вимогу ст. 17 Закону «Про захист прав споживачів» [186], яка однаковою мірою визнає за всіма громадянами право на задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування. Тому такі умови договорів підлягають визнанню недійсними судом, як це передбачено загальним правилом ч. 3 ст. 215 ЦК.