Стаття 1247. Загальні вимоги до форми заповіту

1. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.

2. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

3. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 — 1252 цього Кодексу.

1. Заповіт вчиняється в письмовій формі. Він має бути підписаний особисто заповідачем. У випадках коли особа не може особисто підписати заповіт, він може бути підписаний іншою особою з додержанням вимог, встановлених ч. 4 ст. 207 ЦК.

2. Заповіт підлягає посвідченню нотаріусом або іншою посадовою особою із числа осіб, зазначених у ст. 1251, 1252 ЦК. При цьому діють обмеження, встановлені ст. 9 Закону «Про нотаріат» (стосовно кола осіб, заповіти яких або щодо яких може посвідчувати нотаріус чи інша посадова особа, уповноважена на вчинення нотаріальних Дій).

3. Відповідно до ч. 1 ст. 1247 ЦК у заповіті зазначається місце (місто, селище, село) та час його складання. Для правильного визначення наслідків порушення цієї вимоги треба встановити, відноситься зазначення місця та часу вчинення правочину до змісту правочину чи до його форми. Оскільки правочин визначається як дія особи, спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків (ч. 1 ст. 202 ЦК), зазначення в заповіті на місце і час його вчинення не може тлумачитись як частина змісту правочину. Те розуміння форми правочину, яке випливає із ст. 205 — 209 ЦК, не дає підстав для віднесення зазначення на місце та час вчинення правочину до форми заповіту. Отже, порушення вимоги про обов’язковість зазначення в заповіті місця та часу вчинення правочину не може тягти наслідки, встановлені на випадок суперечності змісту правочину актам цивільного законодавства або на випадок порушення вимог закону до форми правочину.

4. Поряд з розумінням місця вчинення заповіту, яке викладене в попередньому пункті коментаря, в ст. 41 Закону «Про нотаріат» [57] використовується поняття місця вчинення нотаріальних дій. Тут місце вчинення нотаріальних дій розуміється перш за все як можливість вибору нотаріуса, який посвідчує правочин. Заповіт може посвідчити будь-який нотаріус незалежно від місця проживання заповідача чи від місця знаходження майна, якого заповіт стосується. Ще одне розуміння місця вчинення заповіту — це приміщення, де він посвідчується.

Як і інші нотаріальні дії, посвідчення заповіту вчиняється в приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, у державному нотаріальному архіві. Якщо посвідчення заповіту нотаріусом здійснюється поза зазначеним приміщенням за наявності підстав для цього (частина друга ст. 41 Закону «Про нотаріат»), повинно дотримуватись правило про те, що нотаріус може здійснювати нотаріальні дії тільки в межах нотаріального округу. У цьому випадку у посвідчувальному написі та в реєстрі зазначається на місце посвідчення заповіту (вдома, за місцезнаходженням юридичної особи тощо) (п. 11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [434]).