Стаття 602. Недопустимість зарахування зустрічних вимог

1. Не допускається зарахування зустрічних вимог:

1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

2) про стягнення аліментів;

3) щодо довічного утримання (догляду);

4) у разі спливу позовної давності;

5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

1. Наведений у ст. 602 ЦК перелік зобов'язань, які не можуть бути припинені зарахуванням, і умов, за яких зарахування є допустимим, не є вичерпним.

2. Зарахування розуміється законодавцем як самостійна підстава припинення зобов'язань, що відрізняється від належного виконання (ст. 598 ЦК). Тому немає жодних підстав стверджувати, що зарахування — це різновид способів виконання зобов'язань. Унаслідок цього припинення зобов'язання зарахуванням можливе і після оголошення боржника банкрутом. Цьому не перешкоджає заборона виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, що міститься в ч. 1 ст. 23 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [108], інакше, ніж у випадках і порядку, встановлених розділом III названого Закону.

3. При застосуванні зарахування слід враховувати можливі несприятливі податкові наслідки зарахування, пов'язані з тим, що відповідно до ч. 1.19 ст. 19 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [86] застосування будь-яких видів зарахування і погашення взаємної заборгованості кваліфікується як бартер (бартерний обмін), що передбачає у відповідних випадках обов'язок використання звичайної ціни (ч. 7.4 ст. 7 названого Закону; ч. 4.2 ст. 4 Закону «Про податок на додану вартість» [84]).