Стаття 1144. Право на публічну обіцянку винагороди без оголошення конкурсу

1. Особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо).

2. Обіцянка винагороди є публічною, якщо вона сповіщена у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб.

3. У сповіщенні публічної обіцянки винагороди мають бути визначені завдання, строк та місце його виконання, форма та розмір винагороди.

1. Публічна обіцянка винагороди може надаватись за передання будь-якого результату, що не суперечить закону. Зазначення в ч. 1 ст. 1144 ЦК на те, що таким результатом є передання інформації, знайдення речі, знайдення людини тощо, не може тлумачитись так, що результат, за який особа обіцяє винагороду, може бути поставлений поряд з результатами, які названі в ч. 1 ст. 1144 ЦК.

2. Публічна обіцянка винагороди є одностороннім правочином. Вона сповіщається в засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб. Публічна обіцянка породжує зобов’язання щодо виплати винагороди. Але публічна обіцянка як юридичний факт безпосередньо не породжує обов’язок здійснити виплату. Такий обов’язок на стороні особи, яка публічно обіцяла винагороду, виникає у разі передання цій особі особою, яка претендує на винагороду, відповідного результату.

3. Частина 3 ст. 1144 ЦК встановлює вимоги до змісту сповіщення публічної обіцянки винагороди. Невідповідність сповіщення цим вимогам (відсутність у ньому відповідних умов) є підставою для висновку про те, що цей правочин не вчинено.

4. Проблема ідентифікації сторін цивільно-правового договору та осіб, які вчиняють односторонні правочини, є актуальною для всіх інститутів цивільного права. Але в актах цивільного законодавства відповідні питання достатньо детально визначені тільки стосовно відкриття рахунків у банках в українській або іноземних валютах (п. 2.1 — 2.7 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків в національній та іноземних валютах [429]). Слід мати на увазі, що практика, яка склалась, не передбачає ідентифікації осіб, які дають оголошення в засобах масової інформації. Тому особа, яка публічно сповістила про обіцянку винагороди, за певних умов може заперечувати, що таке сповіщення виходило від неї. Якщо ця особа не буде ідентифікована, відповідне зобов’язання не може вважатись таким, що виникло. За таких умов, особа, від імені якої сповіщена публічна обіцянка винагороди, не несе будь-яких обов’язків перед особами, які виконали завдання, за яке була обіцяна винагорода. Видавець засобу масової інформації, в якому було опубліковане сповіщення про обіцянку винагороди, зазвичай також не може нести відповідальність перед особами, які виконали завдання та понесли у зв’язку з цим витрати, оскільки склалась практика, яка передбачає попередження про те, що видавець не відповідає за зміст оголошень, які публікуються, та за ідентифікацію осіб, від імені яких ці оголошення даються. З іншого боку, солідний видавець має потурбуватись про ідентифікацію осіб, що замовляють публікацію оголошень. Можливо, було б доцільно окремо публікувати оголошення, замовники яких ідентифіковані, і оголошення, замовники яких не ідентифіковані.