Стаття 306. Право на таємницю кореспонденції

1. Фізична особа має право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції.

Листи, телеграми тощо є власністю адресата.

2. Листи; телеграми та інші види кореспонденції можуть використовуватися, зокрема шляхом опублікування, лише за згодою особи, яка направила їх, та адресата.

Якщо кореспонденція стосується особистого життя іншої фізичної особи, для її використання, зокрема шляхом опублікування, потрібна згода цієї особи.

3. У разі смерті фізичної особи, яка направила кореспонденцію, і адресата використання кореспонденції, зокрема шляхом її опублікування, можливе лише за згодою фізичних осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу.

У разі смерті фізичної особи, яка направила кореспонденцію, і адресата, а також у разі смерті фізичних осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу, кореспонденція, яка має наукову, художню, історичну цінність, може бути опублікована в порядку, встановленому законом.

4. Кореспонденція, яка стосується фізичної особи, може бути долучена до судової справи лише у разі, якщо в ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи. Інформація, яка міститься в такій кореспонденції, не підлягає розголошенню.

5. Порушення таємниці кореспонденції може бути дозволено судом у випадках, встановлених законом, з метою запобігання злочинові чи з’ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

1. У ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [7] визнається право кожного на повагу до таємниці його кореспонденції. Як й інші положення Конвенції, це положення тлумачиться Європейським Судом з прав людини широко. Зокрема, Суд визнав порушенням названої статті той факт, що засудженому не були надані засоби для листування (конверти для відправлення листів за кордон — до Європейського Суду з прав людини).

2. Таємниця кореспонденції обмежується стосовно відповідних осіб Законом «Про попереднє ув’язнення» [73], Кримінально-виконавчим кодексом [43]. Установлюється, що не підлягає перегляду лише листування з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Європейським Судом з прав людини, а також іншими відповідними органами міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженими особами таких міжнародних організацій та прокурором. Слід ураховувати, що Європейський Суд з прав людини вважає неприйнятним контроль над кореспонденцією засуджених також із захисником.

3. Захист права на повагу до кореспонденції в Україні став проблематичним уже в силу відсутності чіткого формулювання дозволених випадків накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації. Це може призвести до визнання Європейським Судом з прав людини незаконним будь-якого арешту на кореспонденцію або дозволу на зняття інформації.

4. Окремими законами передбачена можливість прослуховування телефонних розмов з метою розкриття злочинів (п. 10 ст. 11 Закону «Про міліцію» [47]), контролю, фіксації та документування розмов осіб за наявності підстав вважати їх причетними до організованої злочинної діяльності, фіксації та документування факту телефонної розмови між громадянами, надсилання листа чи телеграфного повідомлення без порушення таємниці телефонної розмови (ст. 15 Закону «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» [72]), знімання інформації з каналів зв’язку, контролю шляхом відбору за окремими ознаками телеграфно-поштових відправлень (ст. 8 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» [59]).

5. У законодавстві України немає достатньо чітких норм, які б давали відповідь на питання про можливість прослуховування розмов, що ведуться з телефонів, установлених у приміщеннях, призначених для виконання працівниками трудових обов’язків. Європейський Суд визнає неприпустимим таке прослуховування. Лише стосовно розмов, для яких використовувався радіоканал цивільної авіації, Європейський Суд визнав можливим їх прослуховування.

6. У контексті права на повагу до кореспонденції, Європейський Суд з прав людини розглядав обмеження кількості посилок та бандеролей, які мають право отримувати засуджені відповідно до законодавства України і дійшов висновку, що обмеження, яке становить шість посилок і три бандеролі на рік, не може розцінюватись як порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 168, 180 рішення у справі «Алієв проти України» від 29 квітня 2003 р.).

7. За загальним правилом, що формулюється в ст. 306 ЦК, листи, телеграми та інші види кореспонденції є власністю адресата. Але право адресата використовувати такі обставини та розпоряджатися всіма видами отриманої кореспонденції обмежується. Використання кореспонденції будь-якою особою можливе лише за згодою особи, яка її надіслала, та адресата. Згода особи, що надіслала кореспонденцію, необхідна і при використанні кореспонденції адресатом (тут маються на увазі такі способи використання, які відкривають доступ до кореспонденції третім особам). Крім того, використання, зокрема, шляхом опублікування інформації, що міститься в кореспонденції та стосується особистого життя третьої особи, можливе лише зі згоди цієї особи.