Стаття 570. Поняття завдатку

1. Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання.

2. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

1. Завдаток — це грошова сума або рухоме майно, що передається боржником кредиторові і яка виконує три функції: 1) є доказом факту укладення договору; 2) є засобом забезпечення виконання зобов’язання обома його сторонами; 3) частково є виконанням грошового обов’язку боржника перед кредитором. Новий Цивільний кодекс, на відміну від Цивільного кодексу 1963 р., передбачає можливість передання відповідно до умови про завдаток не тільки грошових коштів, а й рухомого майна. Іноземна валюта може передаватися (перераховуватися) як завдаток тільки за умови, що стосовно до забезпечуваного завдатком зобов’язання іноземна валюта є законним засобом платежу (ч. З ст. 533 ЦК). В інших випадках передання іноземної валюти як завдатку тягне застосування адміністративної відповідальності та (чи) фінансових санкцій, передбачених законодавством про систему валютного регулювання і валютного контролю. За наявності таких обставин правочин щодо видачі завдатку повинен кваліфікуватися як заперечуваний.

2. Цивільний кодекс розширює склад сторін зобов’язань, які можуть забезпечуватись завдатком. Не встановлюються обмеження для будь-яких суб’єктів цивільного права на участь у зобов’язаннях, що забезпечуються завдатком і у зобов’язаннях щодо завдатку. Але особи, що не є учасниками зобов’язання, що забезпечується завдатком, не можуть бути учасниками зобов’язань щодо завдатку.

3. З метою усунення ситуацій правової невизначеності ч. 2 ст. 570 ЦК указує, що поки не встановлено інше, грошова сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, вважається авансом.

4. Статті 570, 571 ЦК не містять вимоги про письмову форму завдатку. Але обов’язковість письмової форми завдатку випливає зі ст. 547 ЦК. Не буде суперечити законодавству включення умови про завдаток до тексту договору, виконання якого забезпечується завдатком. Письмова форма завдатку є обов’язковою, незалежно від форми того договору, на підставі якого виникло забезпечуване завдатком зобов’язання. Вона обов’язкова і достатня й тоді, коли завдатком забезпечується укладення або виконання договору, який відповідно до закону підлягає нотаріальному посвідченню. Порушення вимоги про письмову форму правочину про завдаток тягне його недійсність, нікчемність (ч. 2 ст. 547 ЦК). Тому здійснення правочину щодо завдатку не може доказуватись навіть розпискою одержувача завдатку. Правочин щодо завдатку повинен індивідуалізувати забезпечуване завдатком зобов’язання і містити вказівку на суму завдатку. В іншому випадку будуть відсутні підстави для застосування договору про завдаток до відповідного зобов’язання.

5. Вказівку на роль завдатку як підтвердження зобов’язання не слід розуміти таким чином, що наявність доказів, що з вірогідністю підтверджують передання (перерахування) завдатку, безумовно означає, що виникло забезпечуване завдатком зобов’язання. Завдаток — лише один з доказів виникнення зобов’язання. І при доведеності факту передання завдатку інші обставини, підтверджені належними доказами, можуть спростовувати факт виникнення зобов’язання.

6. Під зобов’язанням, виникнення якого підтверджується видачею завдатку, можуть розумітися як зобов’язання, передбачені главами 54 — 77 Цивільного кодексу, так і зобов’язання, що виникли на підставі попереднього договору (ст. 635 ЦК). В останньому випадку підставою застосування наслідків, встановлених ст. 570 ЦК, буде ухилення від укладення договору, передбаченого попереднім договором.

7. Хоча правова конструкція, передбачена ч. 8 і 11 ст. 19 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [134], називається завдатком, поширювати на відносини, що регулюються названою статтею, ст. 570 ЦК не можна. Названими пунктами формулюється спеціальна правова конструкція, що не підпадає під визначення завдатку, що наводиться в ст. 570 ЦК.

8. Правочин щодо завдатку є реальним договором. Підставою для такого висновку є формулювання «видається», що міститься в ст. 570 ЦК. Консенсуальні договори передбачають формулювання «зобов’язується видати». Отже, підписання договору про видачу завдатку не дає кредиторові права вимагати перерахування суми завдатку, оскільки зобов’язання щодо завдатку виникає за наявності двох умов: 1) підписання договору про видачу завдатку; 2) перерахування (передання) суми завдатку.