Стаття 206. Правочини, які можуть вчинятися усно

1. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

2. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

3. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

1. Правила про форми правочинів, які встановлюються законодавством, побудовані таким чином, що законодавець установлює лише мінімальні вимоги щодо цього. Ускладнити форму правочину — це право учасників правочину. При цьому за ступенем складності (від простої до складної) форми правочинів розміщуються так: усна, письмова, письмова з нотаріальним посвідченням. Замість учинення правочину в усній формі її можна укласти в письмовій або письмовій формі з нотаріальним посвідченням. Замість учинення правочину в простій письмовій формі, як того вимагає закон, завжди можна оформити правочин письмово і посвідчити його у нотаріуса. Але буде суперечити закону вчинення правочину в письмовій формі, якщо законодавець передбачив нотаріальне посвідчення такого роду правочинів. Не відповідає вимогам закону вчинення правочину в усній формі, якщо законом для даного виду правочинів установлена письмова форма.

2. Усна форма правочину є найменш складною. Тому закон не вимагає її застосування, а лише дозволяє це. У ч. 1 ст. 206 ЦК передбачено лише один випадок, коли законодавство дозволяє вчиняти правочини в усній формі: якщо правочини виконуються під час їх вчинення, вони можуть вчинятись в усній формі. Але і це правило діє тільки у тих випадках, коли законом не встановлені винятки. Такими винятками є вимоги про нотаріальне посвідчення правочинів (ст. 210 ЦК), а також вимоги вчиняти правочини в письмовій формі, якщо наслідками порушення цієї вимоги є недійсність правочину (ст. 209, 219 ЦК).

3. В усній формі можуть учинятись й інші правочини, якщо це прямо передбачено спеціальним законом (наприклад, частина друга ст. 229 Кодексу торговельного мореплавства [34] дозволяє вчиняти в усній формі правочини щодо портового буксирування). Частина 1 ст. 33 Закону «Про авторське право і суміжні права» [176] як виняток із загального правила про письмову форму договорів про передання прав на використання творів допускає можливість укладення в усній формі договору про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях. Із п. З ст. 208 ЦК також випливає можливість учинення в усній формі правочинів фізичними особами між собою, якщо сума правочину не перевищує двадцятикратного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діяв на момент учинення правочину (відповідно до ч. 22.5 ст. 22 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» [196], який відмовився від використання терміна «неоподатковуваний мінімум доходів громадян», у випадках посилання в законах на цей мінімум слід застосовувати суму 17 гривень).

4. Положення ч. 2 ст. 206 ЦК виходить із того, що видача документа, який підтверджує підставу сплати та суму коштів, отриманих юридичною особою за товари чи послуги, не є формою договору. Воно включене до Цивільного кодексу з метою погодити зміст цього Кодексу з публічно-правовими вимогами, що ставляться до юридичних осіб та стосуються ведення фінансової звітності та належного оформлення з цією метою первинних та зведених облікових документів (ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [137]). Визнання в п. 7 ст. 1 Закону «Про захист прав споживачів» [215] квитанції, товарного або касового чеку чи інших документів письмовим оформленням правочину (договору) слід кваліфікувати як спеціальне положення цивільного законодавства, що підлягає застосуванню поряд із ст. 206 ЦК. Це ж стосується ст. 866 та 937 ЦК, відповідно до яких письмова форма договорів побутового підряду та зберігання вважається дотриманою, якщо замовникові (поклажодавцю) інша сторона видала розписку, квитанцію або інший документ, що засвідчує укладення договору.

5. Із змісту Цивільного кодексу тепер можна зробити висновок про те, що поняття правочину в ньому поширюється і щодо дій на виконання правочинів. Тому ч. 3 ст. 206 ЦК формулює спеціальне правило про те, що такі правочини за домовленістю сторін можуть учинятися усно, якщо інше не передбачено договором або законом. Очевидно, ця домовленість відповідно до ст. 206 та 208 ЦК повинна оформлятись письмово. Автори рекомендують оформляти її як додаток до договору, оскільки сама по собі така домовленість не повинна суперечити договору.