Стаття 611. Правові наслідки порушення зобов'язання

1. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

1. Законодавець прагне уникнути відповіді на питання про зміст поняття відповідальності за порушення зобов'язання. Тому у назві глави 51 ЦК він вказує і на правові наслідки порушення зобов'язання, і на відповідальність за порушення зобов'язання. У ст. 611 ЦК використовується поняття «правові наслідки порушення зобов'язання». Таким чином, залишається без відповіді питання про те, які ж із цих наслідків належать до категорії відповідальності. Господарський кодекс визначає відповідальність як застосування господарських санкцій, до яких належать відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції (ст. 216, 217). Із ст. 554 ЦК випливає розуміння відповідальності як обов'язків боржника. Нарешті, щодо визначення майна, на яке може бути звернене стягнення на підставі виконавчого документа, також вживається формулювання «особа відповідає» (наприклад, ч. 2 ст. 96 ЦК).

2. У випадках, передбачених договором або законом, порушення боржником зобов'язання дає кредиторові право на односторонню відмову від зобов'язання. У цьому формулюванні зачіпається складний комплекс проблем, що детально аналізується в коментарі до ст. 615 і 651 ЦК.

3. Наслідком порушення зобов'язання може бути зміна умов останнього. Саме так належить тлумачити п. 2 ст. 611 ЦК. Але ж наведене формулювання охоплює лише частину випадків зміни зобов'язання: коли порушення боржником зобов'язання тягне за собою зміну цього ж зобов'язання. Значно частіше зустрічаються такі ситуації, коли порушення боржником зобов'язання безпосередньо чи опосередковано тягне за собою зміну іншого (зустрічного) зобов'язання, що ґрунтується на тому ж договорі. Зміна умов зобов'язання може здійснюватись шляхом внесення змін до договору. Див. про це коментар до ст. 651, 652 ЦК. Можлива і безпосередня зміна зобов'язання внаслідок порушення цього зобов'язання чи пов'язаного з ним зобов'язання, яке входить до змісту одних і тих же зобов'язальних правовідносин.

Прострочення кредитора є не що інше, як порушення боржником зобов'язання, що впливає на інше зобов'язання, яке є частиною тих же зобов'язальних правовідносин. У силу ч. 2 ст. 613 ЦК прострочення боржником виконання зобов'язання породжує за відповідних умов право на відстрочення виконання на користь цього боржника в іншому зобов'язанні, що входить до складу одних і тих же зобов'язальних правовідносин, на час прострочення виконання в першому зобов'язанні. Подібне правило встановлене ч. 8 ст. 538 ЦК.

Якщо покупець як боржник порушив своє зобов'язання — не оплатив раніше передану йому партію товару, продавцеві як боржникові у зобов'язанні, що складає єдині зобов'язальні правовідносини з першим зобов'язанням, надається право зупинити передання нової партії товару, передбаченої договором (ч. 5 ст. 692 ЦК). У цьому випадку порушення покупцем зобов'язання породжує зміни в іншому зобов'язанні, в якому боржником є продавець.

4. Із п. 4 ст. 611 ЦК непрямо випливає і висновком від протилежного виявляється правовий припис, відповідно до якого відшкодування моральної шкоди не може бути наслідком порушення зобов'язання у випадках, не передбачених договором або законом. Оскільки посилання на закон у такого роду формулюваннях не можна тлумачити як посилання на загальні правила (такими є п. 9 ч. 2 ст. 16 і ч. 1 ст. 23 ЦК), у судовій практиці зроблено висновок про те, що кредитор у разі порушення зобов'язання боржником має право на відшкодування моральної шкоди лише у випадках, передбачених спеціальними законодавчими положеннями. При цьому правильно розуміється, що ст. 1167 ЦК не може застосовуватись у разі, коли моральна шкода є наслідком порушення зобов'язання. Що стосується спеціальних законодавчих положень, які встановлюють обов'язок боржника, що порушив зобов'язання, відшкодувати моральну шкоду, завдану таким порушенням, то вони є рідкісним явищем. Так, підрозділ 1 «Договірні зобов'язання» розділу III «Окремі види зобов’язань» Книги п’ятої «Зобов’язальне право» Цивільного кодексу формулює лише одне правило про відшкодування моральної шкоди (у ч. З ст. 700 ЦК).

Але відсутність в окремих інститутах зобов’язального права спеціальних норм, які б передбачали обов’язок відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням зобов’язання, не перешкоджає відшкодуванню такої шкоди. Справа в тому, що із п. 4 ст. 611 ЦК непрямо випливає і висновком від протилежного виявляється правовий припис, відповідно до якого у випадках, не передбачених договором або спеціальним законом, моральна шкода, завдана порушенням зобов’язання, не відшкодовується. Але цей правовий припис не може застосовуватись усупереч загальному правилу ч. 1 ст. 23 ЦК, яка не формулює будь-яких винятків із загального правила про право особи, якій завдано моральної шкоди, на відшкодування цієї шкоди. Отже, за наявності моральної шкоди на боці кредитора боржник, який порушив зобов’язання і в такий спосіб завдав моральної шкоди, зобов’язаний відшкодувати таку шкоду, якщо при цьому дії чи бездіяльність боржника мають ознаку вини. Судова практика з часом має бути змінена, приведена у відповідність до закону, якщо тільки сам законодавець не відмовиться від загального правила, що передбачає відшкодування моральної шкоди, в тому числі тієї, що завдана порушенням зобов’язання.

Встановлюючи загальне правило про відшкодування моральної шкоди, законодавець переводить правовідносини у сферу правової невизначеності, принаймні сьогодні, коли судова практика не опрацювала більш-менш чітких критеріїв для визначення розміру моральної шкоди. Правова невизначеність суперечить принципу верховенства права. Але коли моральна шкода завдається людині, то в таких випадках створення ситуації правової невизначеності виправдовується положенням ст. 3 Конституції України, що визнає людину вищою соціальною цінністю, яке також входить до змісту принципу верховенства права, але має пріоритет перед іншими засадами, що складають зміст принципу верховенства права. Якщо ж моральна шкода завдається юридичній особі, то надання права на її відшкодування створює ситуацію правової невизначеності, яка не виправдовується іншими, вищими соціальними цінностями.

5. Стосовно збитків із ст. 611 ЦК також випливає, що вони відшкодовуються, якщо це встановлено законом або договором. Поряд з цим ст. 623 ЦК формулює загальне правило, що покладає на боржника, який порушив зобов’язання, обов’язок відшкодувати збитки, що завдані кредиторові таким порушенням. Це правило поширюється на всі правовідносини, що кваліфікуються як зобов’язання, а тому збитки, завдані порушенням зобов’язання, підлягають відшкодуванню завжди, якщо обмеження щодо цього не встановлені спеціальними правилами.