Стаття 368. Право спільної сумісної власності

1. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

2. Суб’єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

3. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

4. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

1. Із визначення спільної сумісної власності, що наводиться в ч. 1 ст. 368 ЦК, не слід робити висновок про те, що у всіх випадках, коли частки у спільному майні не встановлені, відповідне майно є об’єктом спільної сумісної власності. Зокрема, ч. 2 ст. 357 ЦК установлює, що можливі такі випадки, коли розмір часток не визначається ні Законом, ні договором, та повинен визначатись відповідно до вкладу кожного із співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Частина 4 ст. 355 ЦК виходить із презумпції спільної часткової власності. Спільна сумісна власність може бути спеціально встановлена тільки законом або договором.

2. Суб’єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні та юридичні особи, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади.

3. Допускаючи встановлення законами обставин, за наявності яких виникає право спільної сумісної власності, ст. 368 ЦК безпосередньо встановлює два випадки, коли виникає спільна сумісна власність. Майно, набуте подружжям під час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено законом або договором. Статті 60 — 73 Сімейного кодексу [39] визначають підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя, об’єкти права спільної сумісної власності, порядок здійснення такого права та поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності.

Стаття 74 Сімейного кодексу визнає право спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою. Інше може бути встановлено договором між ними.

4. Визнається об’єктом спільної сумісної власності майно, набуте в результаті спільної праці членів сім’ї. Інше може бути встановлене договором, укладеним у письмовій формі. Це формулювання дає підстави для висновку про те, що порушення в цьому разі вимоги закону про письмову форму договору має наслідком можливість визнання договору недійсним судом. Тут не можуть застосовуватись загальні правила про наслідки порушення вимоги закону про письмову форму правочину (ст. 218 ЦК).

5. Чинні закони не встановлюють інших випадків, коли може виникати право спільної сумісної власності. Але договорами можуть установлюватись умови про виникнення спільної сумісної власності, якщо це не суперечить закону або суті відносин між сторонами. Так, відповідно до ст. 1134 ЦК на підставі договору простого товариства виникає спільна часткова власність. Проте сторони не позбавляються права встановити в договорі, що на його підставі виникає спільна сумісна власність.