Стаття 29. Місце проживання фізичної особи

1. Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

3. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

4. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

5. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

6. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

1. Із ч. 1 ст. 29 ЦК випливає, що під місцем проживання тут розуміється житло, хоч повної відповідності між цим визначенням місця проживання та визначенням житла у ст. 379 ЦК немає. Отже, місце проживання — це приміщення, яке призначене та придатне для постійного проживання. У частині п'ятій ст. 3 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» [209] місце проживання визначається як адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Адміністративно-територіальна одиниця визначається в абзаці третьому ст. 1 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» [112] як область, район, місто, район в місті, селище, село. Ці одиниці відповідно до ст. 133 Конституції України утворюють систему адміністративно-територіального устрою України. Незважаючи на досить широке розуміння місця проживання, із ст. 3 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» випливає, що реєстрація місця проживання (чи місця перебування) полягає у внесенні відповідних відомостей до паспортного документа і до реєстраційного обліку відповідного державного органу із зазначенням адреси житла особи. При зміні місця проживання в межах адміністративно-територіальної одиниці на фізичну особу покладається обов'язок письмово повідомити про це відповідний орган реєстрації (частина восьма ст. 6 названого Закону). Таким чином, цей Закон також визнає можливість зміни місця проживання в межах тієї адміністративно-територіальної одиниці, де місце проживання особи зареєстроване. Тобто незважаючи на суперечність у визначенні місця проживання між згаданим Законом та Цивільним кодексом, врешті-решт обидва закони визнають необхідність індивідуального визначення житла як місця проживання шляхом зазначення адреси.

2. Поряд з терміном «місце проживання» у ст. 3 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» [209] визначається поняття місця перебування. Критерієм розмежування цих двох понять є строк проживання. Місце проживання визначається як таке, де фізична особа проживає понад шість місяців на рік. Місце перебування визначається як таке, де особа проживає менше шести місяців на рік.

3. При встановленні віку, з досягненням якого особі надається право на вільний вибір місця проживання, в законодавстві не вдалося уникнути суперечностей. Частина 2 ст. 29 ЦК надає таке право особам, які досягли чотирнадцяти років. Частина друга ст. 13 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає обмеження вільного вибору місця проживання щодо осіб, які не досягли 16-річного віку. При правозастосуванні перевагу слід надавати ч. 2 ст. 29 ЦК, оскільки названий Закон, як і інші закони, не встановлює, які ж саме обмеження на вибір місця проживання встановлюються для осіб, які не досягли 16-річного віку. Застосування за аналогією до осіб віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правил ч. 3 ст. 29 ЦК, що стосуються осіб віком від десяти до чотирнадцяти років, було б неправильним. Оскільки діти віком від 15 до 18 років подають заяву про реєстрацію особисто (частина друга ст. 7 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»), для них реалізація права вибору місця проживання без згоди батьків, усиновлювачів (піклувальників) є можливою. Для осіб віком від 14 до 15 років реалізація цього права ускладнюється, оскільки реєстрація їх місця проживання здійснюється за заявою, яку подають їх батьки, усиновлювачі (піклувальники).

4. Здійснення права мати декілька місць проживання буде блокуватися тим, що місце проживання відповідно до ст. 3 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначається за об'єктивним критерієм, яким є строк, впродовж якого особа проживає на даному місці. Проте це не перешкоджає тому, щоб особа періодично проживала в різних житлових будинках, квартирах тощо. Але місця, де особа проживає менш як шість місяців протягом року, визначаються названим законом як місця перебування. Отже, відповідно до названого Закону особа може бути зареєстрована тільки за одним місцем проживання, а інші місця перебування (де особа перебуває менше шести місяців впродовж року) не можуть бути визнані місцями проживання.