Стаття 281. Право на життя

1. Фізична особа має невід'ємне право на життя.

2. Фізична особа не може бути позбавлена життя.

Фізична особа має право захищати своє життя та здоров'я, а також життя та здоров'я іншої фізичної особи від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом.

3. Медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою.

4. Забороняється задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя.

5. Стерилізація може відбутися лише за бажанням повнолітньої фізичної особи.

Стерилізація недієздатної фізичної особи за наявності медичних показань може бути проведена лише за згодою її' опікуна, з додержанням вимог, встановлених законом.

6. Штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує дванадцяти тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки.

У випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагітності може бути проведене при вагітності від дванадцяти до двадцяти двох тижнів.

Перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності після дванадцяти тижнів вагітності, встановлюється законодавством.

7. Повнолітні жінка або чоловік мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством.

(Із змін, від 02.11.2004)

1. Оскільки за фізичною особою визнається невід'ємне право на життя, вона має право захищати своє життя та здоров'я від протиправних посягань. При цьому забороняється виходити за межі необхідної оборони (ст. 36 КК [36]). У цих же межах фізична особа має право захищати життя та здоров'я також інших людей.

2. Стаття 27 Конституції забороняє свавільне позбавлення фізичної особи життя. Новий Кримінальний кодекс зробив наступний крок — він не передбачає застосування такої міри покарання як страта, тобто позбавлення життя забороняється не тільки свавільне, а й навіть на підставі закону за вироком суду.

3. Відповідно до ст. 45 Основ законодавства про охорону здоров'я [69] застосування медико-біологічних експериментів на людях допускається за таких умов: 1) наявність суспільно-корисної мети; 2) наукова обґрунтованість; 3) перевага можливого успіху над ризиком спричинення тяжких наслідків для здоров'я або життя; 4) гласність застосування експерименту; 5) повна інформованість та згода особи, яка підлягає експерименту, щодо вимог його застосування; 6) збереження в необхідних випадках лікарської таємниці. Забороняється проведення науково-дослідного експерименту на хворих ув'язнених або військовополонених, а також на людях, захворювання яких не має безпосереднього зв'язку з метою досліду. Статті 7 та 8 Закону «Про лікарські засоби» [99] встановлюють порядок клінічних випробувань лікарських засобів та захисту при цьому прав пацієнта (добровольця). Міністерством охорони здоров'я затверджений Порядок проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань.

4. Стаття 49 Основ законодавства України про охорону здоров'я допускає застосування методів стерилізації лише за власним бажанням або за добровільною згодою пацієнта в акредитованих закладах охорони здоров'я за медичними показаннями, що встановлюються Міністерством охорони здоров'я. Це Міністерство наказом затвердило Перелік медичних показань для проведення хірургічної стерилізації жінок і Перелік медичних показань для проведення хірургічної стерилізації чоловіків [318]. Установлено також порядок застосування методів хірургічної стерилізації жінок та чоловіків. За наявності встановлених медико-соціальних показань допускається стерилізація недієздатної фізичної особи за згодою опікуна. Про стерилізацію в таких випадках є обов'язковим попереднє повідомлення прокурора.

5. Жінка має право на свій розсуд вирішувати питання про штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує 12 тижнів. Чинні закони не встановлюють випадків, коли штучне переривання вагітності може бути здійснене без згоди жінки. Відповідно до ст. 50 Основ законодавства України про охорону здоров'я допускається штучне переривання вагітності при її тривалості від 12 до 28 тижнів за соціальними та медичними показаннями у випадках і порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів. Стаття 281 ЦК передбачає, що перелік обставин, які дають право на переривання вагітності після 12 тижнів вагітності, буде встановлюватись законом.

6. За повнолітніми жінками визнається право на штучне запліднення та імплантацію зародка. Таке право виникає за наявності медичних показань. Міністерством охорони здоров'я затверджена Інструкція про порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій [373].

7. Медичним працівникам забороняється здійснення евтаназії — навмисного прискорення смерті або умертвління невиліковно хворих з метою припинення їх страждань. Стаття 52 Основ законодавства України про охорону здоров'я [69] передбачає припинення активних заходів щодо підтримання життя хворого лише у випадку, коли стан людини визначається як незворотня смерть.