Стаття 2. Учасники цивільних відносин

1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі — особи).

2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

1. Учасниками цивільних відносин визнаються фізичні особи — не тільки громадяни України, а й іноземні громадяни, особи без громадянства.

2. Учасниками цивільних відносин в Україні визнаються юридичні особи, які створені відповідно до законодавства України або набули правоздатності (статусу юридичної особи) за законодавством іншої держави. За цим законодавством і слід визнати їх право вступати в цивільні правовідносини, на які поширюється чинність цивільного законодавства України. Слід звернути увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦК під особами в цьому Кодексі розуміють фізичні і юридичні особи. Інші учасники цивільних відносин терміном «особи» не охоплюються.

3. Перелік учасників цивільних відносин, що наводиться в ст. 2 ЦК, є вичерпним лише стосовно юридичних осіб приватного права. Щодо суб'єктів публічного права законодавець, перелічивши основних із них, залишив за собою право визнати учасниками цивільних відносин не тільки названих в цій статті, а й інших суб'єктів. З урахуванням цього, ст. 318 ЦК першим серед суб'єктів права власності визнає Український народ, а потім з посиланням на ст. 2 ЦК визнає можливість бути суб'єктами права власності й інших суб'єктів.

4. Цивільний і Господарський кодекси [42], інші закони не диференціюють достатньою мірою правосуб'єктність держави або територіальної громади, з одного боку, та державних органів або органів місцевого самоврядування — з іншого. Це особливо гостро виявилось в процесі приватизації державного (комунального) майна. Відповідно до ч. 3 і 7 ст. 7 Закону «Про приватизацію державного майна» [110] у процесі приватизації державні органи приватизації здійснюють повноваження власника, продають державне майно. Майно, що є в комунальній власності, продають органи, які створюються відповідними місцевими радами. Ці положення на практиці зрозуміли так, що стороною договорів купівлі-продажу майна в процесі приватизації є відповідні органи приватизації та органи, уповноважені місцевими радами. У цьому відображався певний інтерес, прагнення не ставити державу та територіальні громади у коло відповідачів у разі відповідальності продавця за договором про продаж об'єкта приватизації.

Пряме визнання держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад суб'єктами цивільного права (ст. 2, 167 — 169, 326, 327 ЦК) повинне привести до чіткого розмежування як суб'єктів цивільного права держави та її органів, Автономної Республіки Крим та її органів, територіальних громад та органів місцевого самоврядування. Для цього треба переважно перед загальними нормами других законів застосовувати спеціальні положення Цивільного кодексу про цивільну правосуб'єктність держави, Автономної Республіки Крим і територіальних громад. У більшості випадків навіть немає необхідності в переважному застосуванні цих положень, оскільки положення інших законів з цього приводу, як правило, є достатньо визначеними. Наприклад, п. 43 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» [112] встановлює компетенцію місцевої ради щодо затвердження договорів, які укладені сільським, селищним, міським головою від імені ради. Це треба тлумачити буквально: там, де місцева рада є стороною договору, сільський, селищний, міський голова укладає договір від імені місцевої ради. Але ж п. 16 ч. 3 ст. 42 того ж Закону передбачає укладення сільським, селищним, міським головою договорів не тільки від імені ради, а і від імені виконкому та територіальної громади. Таким чином, і раніше, ніж новий Цивільний кодекс, прийнятий Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» не виключав розмежування територіальної громади, місцевих рад та виконкомів як самостійних суб'єктів цивільного права, що не є перешкодою для участі місцевих рад і їх виконкомів у здійсненні цивільної дієздатності територіальної громади поряд із сільським, селищним, міським головою.

5. Новий Цивільний кодекс встановлює наступну класифікацію юридичних осіб:

— юридичні особи публічного права (ст. 81 ЦК);

— юридичні особи приватного права (ст. 83 ЦК);

— товариства (ч. 2 ст. 83 ЦК);

— підприємницькі товариства (ст. 84 ЦК):

— господарські товариства (ст. 113 — 162 ЦК);

— повні товариства (ст. 119 — 132 ЦК);

— командитні товариства (ст. 133 — 139 ЦК);

— товариства з обмеженою відповідальністю (ст. 140 — 151 ЦК);

— товариства з додатковою відповідальністю, зокрема, довірчі (ст. 151 ЦК);

— акціонерні товариства (ст. 152 — 162 ЦК);

— виробничі кооперативи (ст. 163 — 166 ЦК);

— непідприємницькі товариства (фондові біржі; товарні біржі; торгово- промислові палати; споживчі кооперативи; споживчі кооперативи (товариства) та їх об'єднання; адвокатські бюро та адвокатські об'єднання; об'єднання громадян, в тому числі професійні спілки, політичні партії, релігійні організації, творчі спілки; благодійні організації тощо);

— установи (ст. 83, 101 — 103 ЦК);

— інші юридичні особи приватного права (ч. 1 ст. 83 ЦК).

6. Цивільний кодекс (ст. 191) розуміє підприємство як об'єкт цивільного права (нерухоме майно). Але це розуміння підприємства в Україні не є єдиним. Відповідно до ч. 2 ст. 167 і ч. 2 ст. 169 ЦК можуть створюватись такі юридичні особи публічного права, як підприємства. Господарський кодекс також визнає можливість створення юридичних осіб в організаційно-правовій формі підприємств. Отже, держава в особі державного органу, наділеного відповідною компетенцією, може створювати одноособово не тільки установи — юридичні особи публічного права, що фінансуються із Державного бюджету, не тільки підприємницькі товариства (ч. 3 ст. 167 ЦК), а і державні унітарні підприємства. Державні підприємства можуть створюватись як державні комерційні підприємства або казенні підприємства (ст. 73 — 77 ГК).

7. Автономна Республіки Крим відповідно до ч. 2 ст. 168 ЦК вправі створювати юридичні особи публічного права, але при цьому не зазначені її повноваження створювати унітарні підприємства (комерційні або некомерційні).

8. За територіальними громадами визнається право створення унітарних комунальних підприємств — комерційних і некомерційних (ст. 78 ГК).

9. Визнається можливість створення споживчими товариствами, їх спілками (об'єднаннями) підприємств, установ та інших суб'єктів господарювання (ч. 7 ст. 111 ГК). Спеціально в ч. 8 ст. 111 ГК зазначається те, що підприємства споживчої кооперації можуть бути унітарними (тобто, власне підприємствами) або корпоративними (підприємницькими товариствами). Визнається можливість створення підприємств об'єднаннями громадян, в тому числі релігійними організаціями (ст. 112 ГК), а також кредитними спілками (ст. 130 ГК) та іншими непідприємницькими товариствами. З введенням в дію нового Цивільного та Господарського кодексів зберегли право на створення підприємств творчі спілки, благодійні організації, професійні спілки та їх об'єднання, організації роботодавців.

10. Передбачається створення приватних підприємств на основі приватної власності не тільки одного, а і кількох громадян, іноземців чи осіб без громадянства (ч. 1 ст. 113 ГК). Зазначається те, що приватне підприємство може бути створене на основі приватної власності суб'єкта господарювання — юридичної особи.

11. Відповідно до міжнародних договорів України учасниками цивільних відносин повинні визнаватись міжнародні організації.