Стаття 568. Припинення гарантії

1. Зобов’язання гаранта перед кредитором припиняється у разі:

1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;

2) закінчення строку дії гарантії;

3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов’язків за гарантією.

2. Гарант, якому стало відомо про припинення гарантії, повинен негайно повідомити про це боржника.

1. Гарантія як цивільно-правове зобов’язання припиняється виконанням цього зобов’язання, тобто сплатою гарантом на користь кредитора (бенефіціара) грошової суми, на яку видано гарантію. Це відповідає ст. 599 ЦК.

2. Гарантія припиняється закінченням строку її дії. Цей строк не переривається і не зупиняється. Суд не може задовольнити вимогу бенефіціара до гаранта, якщо він у встановлений гарантією строк не пред’явив вимогу до гаранта, хоч би бенефіціар пропустив цей строк з поважних причин. Якщо гарантією не встановлено інше, вимога (претензія) до гаранта вважається пред’явленою своєчасною у разі її отримання гарантом разом з необхідними документами до спливу строку, встановленого гарантією. Це правило ч. 1 ст. 565 ЦК вносить необхідну визначеність в формулювання ч. 1 ст. 568 ЦК «зобов’язання гаранта... припиняється у разі... закінчення строку гарантії». Це формулювання можна було б тлумачити так, що закінчення строку припиняє зобов’язання гаранта повністю. Але ж із ч. 1 ст. 565 ЦК випливає, що закінчення строку гарантії не тягне припинення тих обов’язків гаранта, вимога про виконання яких була пред’явлена бенефіціаром до закінчення строку гарантії (якщо ці обов’язки грунтуються на гарантії).

3. Гарантія припиняється відмовою кредитора (бенефіціара) від прав за гарантією. Така відмова здійснюється шляхом повернення гарантові гарантії або шляхом подання бенефіціаром (кредитором) заяви на адресу гаранта про звільнення останнього від обов’язків за гарантією. Це правило ч. З ст. 568 ЦК викликає інтерес тому, що воно однозначно вказує на те, що зобов’язання щодо гарантії виникає виключно на підставі одностороннього правочину, що вчиняється гарантом.

4. Встановлення ч. 1 ст. 568 ЦК підстав припинення гарантії не виключає встановлення гарантією додаткових підстав її припинення. Такий висновок зроблено на підставі наступного. Частина 2 ст. 598 ЦК передбачає можливість встановлення підстав припинення зобов’язань законом або договором. Прямо це положення не передбачає можливості встановлення гарантією підстав припинення зобов’язання щодо гарантії. Але застосування його до гарантії є можливим у силу ч. 1 ст. 563 ЦК, яка встановлює обов’язок гаранта оплатити грошову суму «відповідно до умов гарантії». Звідси випливає можливість до гарантії як одностороннього правочину, яким можуть встановлюватись умови, за яких гарант здійснює платіж, застосовувати ч. 2 ст. 598 ЦК, що передбачає можливість встановлення договором підстав припинення зобов’язання.